У червні 1941 року під час підписки на позику Третьої п’ятирічки четвертого випуску Терещенко висловив невдоволення: «Заем выпущен вредителями, а правительство, не разобравшись, утвердило выпуск этого займа, а на селе здесь продолжают заниматься вредительством для того, чтобы вызвать недовольствие людей. Чем мы будем выплачивать заем, когда у нас нет средств к существованию. Хоть бы скорее изменилась эта власть, вся надежда на то, что немцы нас вызволят».
Сім’я Терещенка зазнала чимало утисків. Троє братів Антона були заарештовані у 1923 році за «переховування членів банди Чорного і Марусі». Брат Олексій у 1929 році за небажання вступати до колгоспу був вигнаний з села і виїхав до США. Обидва дядьки були розкуркулені й виїхали до Польщі.
8 липня 1941 року Антон Терещенко був заарештований Золотоніським міжрайвідділом Наркомату держбезпеки за антирадянські висловлювання. У вересні 1941 року він був засуджений до 10 років позбавлення волі та подальшого обмеження у правах на 5 років.
Галузевий державний архів СБУ, архівний підрозділ УСБУ в Черкаській області,, ф. Р-5624, оп. 1, спр. 10685, 10688, 11685, 12812. 11 липня 1941 року заарештований селянин Онуфрій Діброва54
Зважаючи на наступ німецьких військ, ЦК ВКП(б) і радянський уряд дали вказівку місцевим органам влади і парторганізаціям знищувати все, що не вдавалося евакуювати у східні райони СРСР: устаткування заводів, фабрик, колгоспну худобу, техніку, реманент, збіжжя. Значна частина населення — особливо сільського — не тільки не виявила бажання евакуюватися, а й робила все можливе для того, щоб протидіяти реалізації проголошеної Сталіним тактики «випаленої землі»: зривала спроби вивезення і нищення колгоспного майна, приміщень, продовольства тощо.
Під час кампанії зі знищення врожаю у селі Білозір’я Київської області просто на базарній площі були проведені колгоспні збори. Мешканець села 71-річний Онуфрій Лук’янович Діброва, вислухавши по радіо виступ Сталіна, коли той закликав знищувати майно, щоб воно не дісталося ворогу, виступив проти. Він закликав селян не виходити на поле і не нищити врожай: «Партия и правительство делают неправильно, не выполняйте требования коммунистов, этим они хотят уничтожить и уничтожают нас, чтобы мы с голода подохли». За таку промову селянин був заарештований і звинувачений за статтею 54—10 ч. 2 (антирадянська пропаганда та агітація).
24 липня 1941 року виїзна сесія Військового трибуналу військ НКВС Київської області у місті Сміла винесла Онуфрію Діброві вирок: найвища міра покарання (розстріл) з конфіскацією майна.
Галузевий державний архів СБУ, архівний підрозділ УСБУ в Черкаській області,, ф. Р-5624, оп. 1, спр. 10685, 10688, 11685, 12812.
Я гадаю, що нам немає чого боятися історії.
Михайло Бойчук
Головною метою легендарної мистецької школи Бойчука було «виховання національного художника нового типу із синтетичним мисленням». «Ми повинні бути щасливі з того, що переживаємо початок весни мистецтва, — нас мало, але ми знаємо, що прийде літо», — казав Михайло Бойчук.
Хвиля цькування Бойчука та бойчукістів піднялась у 1929 році. Звісно ж, звинувачували у націоналізмі, звісно ж, у «спотворенні радянської дійсності», звісно ж, мистецька школа на шпальтах газет перетворилась на «націонал-фашистську організацію».
25 листопада 1936 року органи НКВС заарештували митців. Формальною підставою стала їхня поїздка Європою. Підігріла інтерес слідчих і стаття, у якій художників звинувачували у буржуазному націоналізмі.
«Постанова від 16 травня 1937 року. Я, начальник 4 відділку 1-го відділу УДБ НКВС УРСР Грушевський, розглянув матеріали, опубліковані в газеті «Вісті» № 74 від 30.03.37 стосовно арештованих Бойчука, Седляра і Падалки. Постановляю: долучити до слідчої справи газету..., в матеріалі якої характеризується діяльність Бойчука, Седляра, Падалки на фронті образотворчого мистецтва. Лейтенант держбезпеки Грушевський».
До слідства долучилась і сумнозвісна оперуповноважена ІV відділу УДБ НКВС УРСР Пера Гольдман. Саме вона порушила справу проти Софії Недашківської-Бойчук і постановила ув’язнити її.