— Нічого, ми вас швидко вилікуємо від політичної маячні, — «заспокоїла» новоприбулого лікар.
— Але ж ви ще не знаєте, в чому справа!
— Академік Снєжнєвський знає. Він ніколи не помиляється.
До січня 1973 року Плюща «лікували» галоперидолом. «Люди починали розуміти, що вони перетворюються на овоч. Леонід Плющ, коли останні рази виходив у Дніпропетровській лікарні на побачення до дружини, навіть її не впізнавав. Це був живий труп», — згадував дисидент Семен Глузман.
За спогадами дружини, Леонід був постійно сонним, наприкінці 1973 року майже не міг читати, важко писав листи, просив не передавати наукову літературу — не тільки читати не міг, але й думати. На одному з побачень у нього стався напад. Листи і фотографії не дозволяли зберігати: «Письма — знаете, их ведь много набирается, а могут прусаки завестись», — пояснив лікар.
Керівники Англії, Франції й Італії вимагали від вождів Радянського Союзу звільнити Леоніда Плюща. У січні 1976 року він разом з родиною залишив СРСР. З психлікарні до аеропорту його привезли стомленого і замученого, він майже не розмовляв. Західні психіатри визнали його здоровим.
История болезни Леонида Плюща [Письма Л. Плюща из психиатр. больницы, отзывы о нем друзей, заявления в Прокуратуру и др. документы в его защиту] / сост. и коммент. Т. С. Ходорович. — Амстердам: Фонд им. Герцена, 1974 // Сахаровский центр. Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/pT0P4S
Леонід Плющ про Дніпропетровську психіатричну лікарню: [Інтерв’ю]. Режим доступу: https://goo.gl/2zpDCQ
Леонід Плющ: На своїх радянських кухнях ми мислили глибше, ніж філософи у Франції // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/rUdfIh
Плющ Леонід Іванович (1939—2015): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/OD4xir
Плющ Леонід. У карнавалі історії. — Нью-Йорк, 1980. Режим доступу: https://goo.gl/032xTs
Полюхович О. Леонід Плющ: «Імперського комплексу гордині в нас немає» // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. — 2014. — 14 липня. Режим доступу: https://goo.gl/ooaXKa
Проценко П. Мои воспоминания. Диссиденты. Режим доступу: https://goo.gl/aTd1js
Радянська влада катувала у психлікарнях близько третини дисидентів // Історична правда з Вахтангом Кіпіані. — 2015. — 25 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/GIfCZi
Шейміна Н. М. Використання каральної психіатрії як метод боротьби з інакодумцями (1960—1980 рр.). Режим доступу: https://goo.gl/WUtkb0
Штрихи по пам’яті. Леонід Плющ // UA:Перший. — 2015. — 25 червня. Режим доступу: https://goo.gl/OFDZSV
У 1930-х роках Федір Ернст разом з Іполитом Моргілевським та Миколою Макаренком намагався врятувати від зруйнування Михайлівський Золотоверхий собор.
Завдяки їхнім зусиллям вдалося зняти та зберегти найцінніші мозаїки та фрески.
У 1934 році після другого арешту Федора Ернста було засуджено до трьох років виправно-трудових робіт та заслано на будівництво Біломор-Балтійського каналу. У селищі Повенці неподалік Медвежої гори (нині Медвеж’єґорськ) він створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу.
Після закінчення будівництва Ернста перенаправили на будівництво іншого каналу, «Москва—Волга». Музейник і тут знайшов роботу по собі: у 1936 році у Дмитрові він завідував Музеєм будівництва каналу «Москва—Волга».
Не маючи можливості після звільнення повернутись до України, Федір Ернст разом з дружиною Тамарою Львівною переїхав до Алма-Ати, працював заступником директора Казахської національної галереї. Потім подружжя перебралось до Уфи (Башкирія), де Федір обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Башкирського художнього музею.
Невдовзі дружину Ернста заарештували. Про її арешт він писав друзям натяками: «Увы — с тех пор уже многое переменилось в нашей жизни — я не могу уже писать «нашей», а пишу только «моей». Бедная Т. Л. захворала совершенно неожиданно, совершенно непонятно, почему и отчего, и я снова один».
Останнього листа дослідник надіслав до Києва до історика Наталі Полонської-Василенко у 1941 році. 16 липня 1941 року Федора Ернста, німця за походженням, було заарештовано втретє — уже не як «українського буржуазного націоналіста», а як «німецького шпигуна».