Липовецький Станислав. «Чорний прапор з кривавою смугою» // Дзеркало тижня. — 2016. — 11 червня. Режим доступу: https://goo.gl/pBH5a4
Рислаккі Юкка. Воркута! Повстання у виправно-трудовому таборі / пер. з фінської Юрія Зуба. — Львів: Літопис, 2015.
«Довольно раскалывать мир на два так называемых лагеря! Долой атеистическую пропаганду! Дайте свободу народу! Долой фашистскую диктатуру партии!»
Текст мав назву «Обращение к народу» та зводився до протесту проти відсутності свободи слова, бідності селян, насильницької колективізації, продовольчої кризи, браку одягу тощо. Емоційне звернення підписали: «Союз борьбы за освобождение народа /Собозон/».
Півсотні летючок формату А4 хлопці розповсюдили в Одесі і Кіровограді (нині — Кропивницький) восени. «Пильні» громадяни позривали їх і негайно віднесли до КДБ.
За щирий порив хлопці заплатили дорого: кадебістський суд закрив їх у Мордовському таборі на 1,5 року. Сидячи під час слідства в одній камері, юнаки повністю перейшли на українську мову. Замість останнього слова на суді Олекса Різниченко читав вірші.
Після звільнення дисиденти знову взялись до самвидаву: передавали літературу, копіювали текст «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, через що Різниченко потрапив під слідство.
Дроздовський Дмитро. Олекса Різниченко — шлях безумної подорожі. Режим доступу: https://goo.gl/zsm28a
Коваленко Алла. Особливості друкованої продукції Одеського самвидаву 60—80 рр. ХХ ст. Режим доступу:.https://goo.gl/ BTcPm4
Овсієнко Василь. Барсуківський Володимир Федорович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 7 липня. Режим доступу: https://goo.gl/2Il0DZ
Овсієнко Василь. Інтерв’ю Олекси Сергійовича Різниківа 25.03.2000 в Києві // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 21 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/umlg9z
Різниченко Олексій. Я винен тим, що українець… Режим доступу: https://goo.gl/cZrREW
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012
Ви багато чого не знаєте. Ніхто зараз нічого не робить, всі залякані. Я тепер боюсь розмовляти. Сиджу вдома і не хочу ні з ким зустрічатись.
Михайло Пінчевський у розмові зі знайомим після розгрому Єврейського антифашистського комітету
У біографії Михайла (Мойше) Пінчевського дуже багато білих плям, одна з них — яким чином він потрапив до СРСР. Дослідники вважають, що офіційну версію його біографії міг підчистити не тільки автор, а й «літературознавці в цивільному».
До в’язниці письменник потрапив у 1938 році як «іноземний агент». «Буржуй! На готовий соціалізм приїхав?» — кричав слідчий. На щастя, за рік через брак доказів Пінчевського відпустили. У 1951 році відбувся повторний арешт. У зв’язку з ліквідацією Єврейського антифашистського комітету письменнику висунули стандартне звинувачення: націоналістична діяльність та антирадянська агітація. Доказами були вирвані з контексту рядки. Як і під час першого арешту, Пінчевський оголосив голодування та писав скарги на ім’я Сталіна і Берії, які, проте, за межі в’язниці не потрапляли. Три місяці писььменника годували насильно, підтримуючи його життя.
Пінчевський був засуджений на 10 років таборів. Після смерті Сталіна морально пригніченого і хворого письменника звільнили. Колегія Верховного суду відмінила вирок «у зв’язку з відсутністю в діях Пінчевського злого умислу». Митець переїхав до Києва, де помер у 1955 році.
Вейцман Зиси. Печальная дойна Мойше Пинчевского. Режим доступу:. https://goo.gl/z07cSI
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h
«...украинско-антисемитское гнездо — Киев». Режим доступу:.https://goo.gl/TR1SMI
Шаповал Юрій. Розв’язання «єврейського питання» по-сталiнськи. У липні 1952-го 50 років тому було винесено вирок у справі Єврейського антифашистського комітету (ЄАК) // День. — 2002. — 20 липня. Режим доступу: https://goo.gl/qYilUt