З 1945 року 13-літній Іван Губка допомагав повстанцям УПА: розповсюджував листівки, передавав пошту, шукав ліки для хворих і поранених. За три роки його вперше арештували. Неповнолітній хлопець витримав понад 100 допитів, але слідчі не витягли з нього жодних свідчень.
За непокору Губка був кинутий до карцеру. На знак протесту голодував 8 днів. 23 липня 1949 року було оголошено вирок — Івана Губку засудили до 25 років таборів.
Покарання хлопець відбував у знаменитому Кенгірі. За спробу втечі був переведений до тюрми і БУРу57, де познайомився з багатьома знаменитими повстанцями. Далі був Карлаг, потім — табір «Січ», де відбували покарання лише українці. Там Губка познайомився з відомими вояками УПА: Іваном Куком, Григорієм Пришляком, Іваном Столяром.
У 1952 році Іван Губка був переведений до Норильська. Наступного року відбувся бунт, Іван страйкував у таборі № 5. Був переведений на Колиму, де понад рік сидів у тюрмі в Сусмані.
Згідно з Указом про неповнолітніх термін ув’язнення Івана Губки було скорочено вдвічі. У 1956 році чоловіка звільнено. Він повернувся до України і продовжив боротьбу.
Губка Іван. Неоплатні борги Росії // Меморіал. — 2006. — 14 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/3Jhk0w
Губка Іван. Боротьба ОУН-УПА в московських концтаборах. Режим доступу:https://goo.gl/bJxOvG
Історія в’язниці. Радянська окупація 1944—1991 рр. // Тюрма на Лонцького. Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/WwE2Y9
1932—2014 рр. — Іван Губка // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/dqcVfJ
Воля! Незалежність! Геть, Москва!
Гасла демонстрантів
Уранці у Софійському соборі Владика Володимир (Романюк) освятив синьо-жовте полотнище. Люди пронесли його площею Жовтневої Революції (нині — майдан Незалежності) до Київської міськради і підняли над містом.
Як згадував журналіст Олексій Ващенко, цій події передувала уперта і виснажлива боротьба за українську національну символіку на сесії Київської міської ради між прихильниками демократичного блоку та ортодоксальними комуністами. Бюро Київського міськкому компартії навіть ухвалило спеціальне рішення про поспішність і начебто поки що недоцільність синьо-жовтого прапору, бо використання національної символіки в столичному Києві, мовляв, суперечило законам і тодішній чинній Конституції УРСР.
Але народ сказав своє слово.
Востаннє перед тим синьо-жовтий прапор вільно майорів над Києвом 12 червня 1920 року. Того дня війська Петлюри та Пілсудського залишили Київ, і більшовики на 70 років підняли над Україною червоне полотнище.
Прапор над містом — 25-річчя першого підняття українського стягу над Київрадою. Режим доступу: https://goo.gl/CezIQK
Синьо-жовтий прапор над Києвом 24 липня 1990 року: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/pW9Jcv
Євген Гогусь був бійцем дивізії «Галичина», за що відбув 9-річний термін у таборах. Після звільнення зібрав групу людей, які у 1961—1962 рр. створили організацію «Українська національна партія» для боротьби за самостійність України. Вони планували захоплення влади в окрузі в момент політичної кризи або бойових дій. Члени організації займалися самоосвітою, пошуком корисної літератури, розширювали групу за рахунок нових членів, шукали зброю. Однак Українська національна партія проіснувала недовго.
Голову організації — Євгена Гогуся — заарештували 1 червня 1962 року. Суд призначив йому найвищу міру покарання — розстріл, замінений згодом на 15 років таборів. Інші учасники були засуджені на менші терміни: Євстахій Грицишин і Володимир Куликовський — на 11 років таборів, Павло Палахита — на 6 років, Петро Пундик — на 5 років. Усіх звинуватили у зраді Батьківщини.
Бажан Олег. Рецидиви терору в хрущовську «відлигу» // Наукові записки НаУКМА: Історичні науки. 2002. — Том 20, ч. 2. Режим доступу: https://goo.gl/xI5oPZ
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956—1987). — Х.: Фоліо, 2003. Режим доступу: https://goo.gl/ 80NQlE