Саме тоді радянські органи з’ясували, чим займається арештант. Після допитів і тортур у Красноярську та Сиктивкарі 15 грудня 1953 року військовий трибунал засудив Михайла Сороку до розстрілу. Згодом вирок замінили на 25 років ув’язнення. Але це не вплинуло на діяльність «ОУН-Північ».
Сороку відправили до Степлагу. Його пісня «У гарячих степах Казахстану» стала гімном табірного бунту! Серед провідників Сорока не був, після придушення повстання його переправили до Магадана.
У 1960-х роках Михайла Сороку часто переводили з однієї тюрми до іншої. Він був у Києві, Тайшеті, Свердловську, Тернополі... В’язневі дозволили побачити сина, демонстрували «нове радянське життя». Однак зрікатись своїх поглядів Сорока не збирався.
16 червня 1971 року Михайло Сорока помер від інфаркту міокарда в Дубровлазі. Його дружина в цей час відбувала покарання в поселенні Барашево. Тіло в’язня привезли до Барашева і поховали, однак дружині заборонили попрощатись із ним.
Бондарук Леся. Михайло Сорока. — Дрогобич: Відродження, 2001. Режим доступу: https://goo.gl/TdnJVl
Людина волі: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/a6JBFP
Пам’яті Михайла Сороки // Поступ. —2000. — Червень. Режим доступу: https://goo.gl/XJjCJ6
Черкаська Ганна. Трагічне кохання Катерини Зарицької та Михайла Сороки. Режим доступу: https://goo.gl/9z3Vrt
Під нагляд спецслужб ксьондз Євген Перкович потрапив у 1921 році. Його змусили зректися сану, проте зречення не оприлюднили, і на волі він далі правив службу. У 1927 році Перкович поставив підпис під відкритим листом про зречення: цей лист був опублікований у газеті «Червоний кордон». Джерела свідчать, що це був перший і єдиний акт відступництва, здійснений представником римо-католицького духовенства.
Упродовж кількох років Перкович грав роль борця з релігією і добився повернення йому прав радянського громадянина, що мали вступити в силу тільки за п’ять років після дозволу.
Колишній ксьондз учергове привернув до себе увагу в 1933 році. Його помешкання обшукали, знайшли «листи, написані польською мовою, чотири загальні зошити, частково списані польською мовою, і вирізки з газет, що стосуються зречення гр-на Перковича від сану ксьондза». Того самого дня його заарештували, а 1 серпня пред’явили звинувачення у контрреволюційній діяльності.
У в’язниці Перкович погодився з обвинуваченням і написав покаянного листа: «Вирішивши остаточно і раз назавжди порвати з моїм контрреволюційним минулим, я визнаю себе винним у приналежності до контрреволюційної польської організації ПОВ і обіцяю висвітлити як мою власну підпільну контрреволюційну діяльність, так і діяльність таку ж інших осіб, наскільки вона мені відома чи буде відома, незважаючи на будь-які обставини спорідненості, дружби і т. п., маючи на увазі лише користь радвладі СРСР, і тим заслужити її довіру».
Слідчі, для яких Перкович, попри зречення, залишався ксьондзом, пом’якшили вирок і засудили його до 3 років вислання до Казахстану.
22 вересня 1938 року Особлива трійка НКВС СРСР винесла Євгенові Перковичу смертний вирок, виконаний того самого дня.
Біографії римо-католицьких священиків, репресованих радянською владою // З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. — 2003. — № 21. Режим доступу: https://goo.gl/IVZf9z
Из истории гонений Католической Церкви. Режим доступу: https://goo.gl/sk7wbg
Ковалець Н.С. Євген Перкович: силует римсько-католицького священика на тлі державного атеїзму// Український історичний журнал. — 1996. — № 6. Режим доступу: https://goo.gl/Gjtfjv
Коли на суді було зачитано вирок, 17-річна Галинка подякувала слідству, що «за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів» їй присудили 10 років, а не 25.
У березні 1952 року дівчину затримали нібито за крадіжку. Під час обшуку виявили щоденники і вірші, які вилучили і передали до Рівненського обласного управління КДБ. Протягом трьох діб її безрезультатно змушували зізнатись в антирадянських настроях.
Удруге Галину Гордасевич заарештували за кілька місяців — у червні. Слідчий Шустов співчував їй, підгодовував, але справу, як і веліла партія, cфабрикував. Доказами провини Гордасевич стали листівка та ліричні вірші, наприклад: «Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі».