Десять членів гуртка виробляли та поширювали у Донецьку листівки з гаслами «Сталін — ворог народу», «Дайте свободу політв’язням» тощо. У грудні вони розповсюдили листівки на річницю розстрілу поета Дмитра Фальківського, реабілітованого того року.
Євген Дониченко розсилав листи діячам культури з проханням не «лакувати» дійсність, а захищати народ.
Під час обшуку вилучили виготовлені листівки, листи дядька з Воркути, «партійний архів», саморобні патрони. У вилучених зошитах були нотатки, чорновики статей, виписки з книжок про насильницьку колективізацію. Було знайдено три саморобні брошури зі статтями «Маніфест Демократичної партії», «Декларація прав трудящих», «Демократичне вчення нашої партії», «Що таке демократія», «Правила конспірації і революційного підпілля», «Завдання опозиції», «Статут і Програма гуртка», «Проекти з’їздів партії» та ін.
Донецький суд засудив Євгена на 8 років мордовських таборів та 5 років обмеження у правах. У засланні хлопець познайомився з іншими «рецидивістами» — Йосифом Сліпим, Олексою Тихим, Сергієм Бабичем... За порушення режиму двічі потрапляв до штрафного ізолятору (ШІЗО), але активної участі в табірних акціях не брав.
У 1964 році його термін був скорочений до фактично відбутого.
Рапп Ірина. Дониченко Євген Григорович / Переклад Василя Овсієнка // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/obPXLC
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
У червні 1988 року Іван Макар, Стефанія Шабатура, брати Горині, В’ячеслав Чорновіл та інші зібрались у Львові біля пам’ятника Іванові Франкові для обговорення питання про створення Товариства української мови. Зустріч переросла у стихійний мітинг. На наступні зустрічі поговорити про потреби України вийшло вже кілька тисяч...
20 червня активісти обговорювали із владою національну символіку та створення Демократичного фронту сприяння перебудові. Дискусія набула всеукраїнського розголосу.
Ключова подія сталась 7 липня. Головуючий на мітингу Іван Макар розповідав людям про важливість спорудження пам’ятників борцям за незалежність України «і тим, кого називають бандерівцями». Ця фраза стала одним з головних доказів у сфабрикованій згодом справі.
Макара затримали і звинуватили у «поширенні неправдивих чуток» та «порушенні громадського порядку». Підписати покаянну заяву він відмовився. Арештант голодував 36 діб. Тим часом люди вимагали його звільнення і масово протестували. Створений комітет захисту Івана Макара очолив Богдан Горинь.
Народ переміг. У листопаді Івана Макара було звільнено, справу закрито. Він вступив до Української Гельсінської спілки і продовжив боротьбу.
У 2014—2015 роках колишній дисидент воював у складі батальйону «Айдар» на сході України.
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Кіпіані Вахтанг. Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 25 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/ 9ETB5c
Мельник Ігор. Перший мітинґ у Львові. Спогади очевидця. Режим доступу: https://goo.gl/g6ZKQa
Овсієнко Василь. Макар Іван Іванович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 10 липня. Режим доступу: https://goo.gl/3SOLia
До того як у архіві було знайдено архівно-слідчу справу Люціани Піонтек, всі вважали, що її розстріляли разом з чоловіком — головою Спілки письменників та більшовиком Іваном Куликом — 10 жовтня 1937 року.
Німкеню за походженням та комуністку за переконанням заарештували 5 серпня 1937 року, за тиждень після арешту чоловіка. Її підозрювали у співпраці з німецькою, англійською та польською розвідками.
19 серпня 1937 року Люціана «зізналася»: «До шпигунської роботи на користь англійців я була залучена 1926 р. моїм колишнім чоловіком Куликом І. Ю. під час нашого спільного перебування в Канаді, де Кулик на перших порах був радником повпредства СРСР в Канаді з українських справ, а останнім часом виконував обов’язки торгпреда і повпреда...» Усі свідчення записано слідчим, інших документів, які підтверджували б правдивість слів жінки, немає.