«З одного боку, ув’язнення у мене забрало стільки років і здоров’я. Але я не шкодую. Я пройшла таку школу життя! Одна справа — пізнати ту радянську дійсність ззовні, а інша — із її черева. Я на власні очі побачила ті колосальні концтабори, скільки там людей у тих тюрмах було!» — згадувала жінка.
У 1987 році на засланні подружжя дізналось, що їх амністовано. Через Москву (до України їм було заборонено їхати) вилетіли до Німеччини, згодом до США. Після розпаду СРСР Раїса повернулась додому і дізналася... що втратила право на українське громадянство, бо роками не проживала у країні.
Овсієнко Василь. Руденко (Каплун) Раїса Панасівна // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/oCQBzu
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Ткачук Марина. Раїса Руденко: Мій чоловік мав би отримати Нобелівську премію: [Інтерв’ю] // Україна молода. — 2011. — 20 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/VP466d
Юрій Липа, син міністра УНР та комісара Одеси письменника Івана Липи, рано почав публікуватись, цікавитись політикою та історією. У Познані, навчаючись із колишніми вояками УНР та ЗУНР, утворив корпорацію «Чорноморе», за десять років видрукував тритомник «Нотатник» про визвольні змагання 1917—1920 років.
У 1942 році він навідався до Одеси, щоб перенести туди створений разом із Левом Биковим та Іваном Шовгенівим (батьком Олени Теліги) Український Чорноморський інститут.
На час війни вирішив влитись у боротьбу. Підтримував тісні звязки з українським підпіллям, через що змушений був у 1943 році залишити Польщу. Переїхав до Яворова, де організував медичні курси для бійців УПА, згодом очолив першу Старшинську школу УПА.
Коли Радянська армія наближалась до Яворова, відмовився евакуйовуватись і оселився з родиною у сусідньому селі Буніві, читав лекції з медицини для бійців та місцевого населення.
19 серпня 1944 року до будинку Юрія під’їхала бричка з чотирма енкаведистами: «Собирайтесь, вы нам нужны». Його попросили взяти із собою медичні інструменти.
Дружина Галина шукала Юрія Липу два дні. 21 серпня 1944 року його понівечене тіло було знайдене у селі Шутова: сліди багнетів на тілі, руки і голова потрощені прикладами, шкіра порізана його ж власними інструментами.
Щодо дати смерті Юрія Липи існують розбіжності. У спецповідомленні начальника Краковецького райвідділу НКВС лейтенанта Камардіна вказано, що Юрій Липа був затриманий 22 серпня 1944 року і вбитий того самого дня при спробі втечі.
Натомість у документі ОУН Львівської області «Вісті з терену за місяць жовтень 1944 р.» значиться, що Юрій Липа був затриманий під час переходу фронту, замордований та повішений ще з чотирма особами; місце поховання невідоме.
Офіційною датою смерті Юрія Липи вважається 20 серпня 1944 року.
Биковський Лев. Апостол новітнього українства (Юрій Липа). — Женева, 1946. Режим доступу: https://goo.gl/BjW5DP
Мороз Володимир. Про дату смерті Юрія Липи. Режим доступу: https://goo.gl/MQvCNk
Слабошпицький Михайло. 25 поетів української діаспори. — К.: видавництво «Ярославів Вал», 2006. Режим доступу: https://goo.gl/U8ffre
Іван Лучко належав до протестантської церкви п’ятдесятників, діяльність якої в Радянському Союзі була досить активною. П’ятдесятники поширювали самвидав, створювали незалежні від держави духовні центри, публікували та поширювали колективні заяви з вимогами припинити переслідування.
Як дієвий член общини, Іван Лучко зазнавав тиску. У 1977 році ситуація стала настільки нестерпною, що чоловік вирішив емігрувати. Йому відмовили.
Репресії посилилися після того, як Лучко написав лист-звернення до генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнєва з проханням надати можливість виїхати. У серпні 1982 року була відкрита кримінальна справа, у квартирі вірянина проведений обшук. Суд призначили на 29 травня 1984 року, проте відклали через хворобу прокурора.
У відкритих джерелах додаткових відомостей про подальший перебіг справи не знайдено.
Вісник репресій в Україні. — Вип. 6. — Нью-Йорк, 1984. Режим доступу: https://goo.gl/zgJNBi