Про арешт історик згадував так: «Безпосередньою причиною було те, що я передавав до Ленінграда до колекції шевченкіани різні матеріали. Скажімо, якщо це були вирізки з газет, то з одного боку була інформація про Шевченка, а з іншого могло бути щось таке, що не подобалося владі. Потім до того додалася допомога підпіллю, збереження антирадянської літератури. Але зрозуміло, що відповідну роль відіграло те, з якої я був сім’ї».
У деяких джерелах зринає інформація про спроби КДБ завербувати Дашкевича до співпраці, однак історик вважав, що він був надто одіозною для режиму фігурою, щоб із ним вели такі розмови.
Ярослав Дашкевич побував у пересильних тюрмах Львова, Харкова, Петропавлівська, у таборах Спаська та Караганди. 2 червня 1956 року він звільнився і повернувся до Львова. Нонконформіст, він працював врозріз із радянською владою і відстоював свою точку зору. На нього чекали роки без працевлаштування, однак саме таку прикру ціну довелось віддати за чесну науку.
Ярослава Дашкевича реабілітували у 1995 році.
Білокінь Сергій. Ярослав Дашкевич та його «Постаті». Режим доступу: https://goo.gl/z4mvJS
Гирич Ігор. Ярослав Дашкевич — історіограф новітньої України // Історіографічні дослідження в Україні. — Вип. 18. — К., 2008. Режим доступу: https://goo.gl/Jv1MnK
Дашкевич Ярослав Романович. Режим доступу: https://goo.gl/ ANnqTH
Дашкевич Ярослав. Як Московія привласнила історію Київської Русі // «Учи неложними устами сказати правду». — К.: Темпора, 2011. Режим доступу: https://goo.gl/r5NWhh
Портнов Андрій. Дашкевич і Ісаєвич. Два історики в одному Львові // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 14 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/qpqx1X
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Ярослав Дашкевич: віхи біографії. Режим доступу: https://goo.gl/02sR7N
Ми втратили всяке право належати собі, не кажучи про те, щоб мати свої книги, зошити, записи... Не знаю, коли прийде загибель на них, я особисто чуюся смертником.
З таборового зошита Василя Стуса
У карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області у ніч проти 4 вересня 1985 року за нез’ясованих обставин зупинилося серце поета Василя Стуса.
Під час останнього ув’язнення у Василя конфісковували листи, записи та вірші. Закордонне представництво Української Гельсінської групи інформувало, що впродовж останнього року поет надіслав родині прощальний лист, були заборони побачень з рідними, тривала критика у пресі. Упродовж усього часу тримання Стуса під вартою однодумці оголошували голодування, аби повернути йому рукописи (зокрема, першу хвилю голодувань підняв Паруйр Айрікян 30 жовтня 1976 року).
Василь Овсієнко перебував в одному бараці з Василем Стусом. Наводимо уривок з його спогадів про ті страшні дні.
«2 вересня нам з робочих камер було чути, що Стуса водили до якогось начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно повторював: «Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!» Так він оповіщав нас, що йому погрожували новим покаранням.
Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.
У протилежному кінці того коридору, навпроти, в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук’яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: «Василю, здоров!» Або: «Ахи!» Василь відгукувався.
Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10—11-тої години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство. Він розпізнав голоси начальника табору майора Журавкова, начальника режиму майора Федорова, кагебістів Афанасова, Василенкова. Відчиняли двері, про щось стиха перемовлялися. А потім — якась незвична тиша.
Упродовж кількох днів ми з різних приводів записувалися на прийом до начальства. Нема лікаря Пчельникова. Нема кагебіста Василенкова. Нема майора Журавкова. Обов’язки начальника виконує майор Долматов, замполіт. На запитання про Стуса відповідає: «Мы не обязаны отвечать вам о других заключенных. Это не ваше дело. Его здесь нет».