Красівський Зеновій Михайлович (1929—1991): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/KokTEp
Липовецький Святослав. Я тільки 27 років провів під арештом, а решту — Бог милував // Gazeta.ua. — 2016. — 13 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/RgBa9v
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Тіло зниклого журналіста Георгія Ґонґадзе було знайдене 2 листопада 2000 року в Таращанському лісі. Акції протесту проти вбивства засновника Інтернет-видання «Українська правда» переросли у протест під лозунгом «Україна без Кучми».
За два місяці до смерті Георгій надіслав листа до Генпрокурора України, у якому повідомив про факти стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.
Пошуки Ґонґадзе розпочались за кілька годин після зникнення — у ніч проти 17 вересня. Генпрокуратура порушила кримінальну справу та розпочала пошуки. 2 листопада у лісі поблизу Таращі було знайдено обезголовлене тіло. 28 листопада народний депутат Олександр Мороз оприлюднив уривки з плівок, наданих майором Мельниченком, на яких тодішній Президент України Леонід Кучма висловлював, м’яко кажучи, стурбованість діяльністю журналіста. У звіті Kroll наведені, зокрема, такі фрази: «Треба, щоб його вкрали чеченці, переправили в Чечню і попросили викуп»; «Українська Правда, ну, це ж повністю, б**дь, наглість. Ублюдок, б**дь. Грузин, грузинський блін»; «…вивезіть його, роздягніть, б*я, залиште без штанів, хай посидить там. Я би зробив просто, б*я».
Плівки як докази причетності Кучми до вбивства судом були відхилені.
Вбивство журналіста стало причиною хвилі протестів — акції «Україна без Кучми». Голів СБУ та МВС — Леоніда Деркача та Юрія Кравченка (знайдений мертвим у 2005 році, у день допиту у справі) — звільнено з посад.
У 2008 році суд визнав винними офіцерів міліції Миколу Протасова, Олександра Поповича і Валерія Костенка. У 2011 році Олексій Пукач зізнався у вбивстві Георгія Ґонґадзе та назвав Леоніда Кучму, Володимира Литвина та Юрія Кравченка як замовників.
22 березня 2016 року тіло Георгія Ґонґадзе поховали на території церкви Миколи Набережного у Києві.
Звіт Kroll про розслідування справи Ґонґадзе // Українська правда. — 2001. — 25 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/gculnr
Стенограма аудіозапису, який був отриманий О.Морозом від офіцера СБУ // Українська правда. — 2000. — 28 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/UVJTWw
Моя діяльність була вельми дисидентською. Звісно, я не займалася політикою у віршах, тому що це занадто низька тема для поезії, але я не вірила у радянську пропаганду і жила як вільна людина.
Ірина Ратушинська
Ірину заарештували, інкримінувавши їй «антирадянські» вірші, публікації за кордоном, самвидав та правозахисну діяльність.
Ось як вона описувала той день: «Ми з Ігорем65 тоді працювали сезонними робітниками у радгоспі “Лишня”: збирали яблука. Через правозахисну діяльність Ігоря з роботи погнали, а моя репетиторська, незалежна від держави, діяльність починалася з жовтня. З нами обіцяли розрахуватися не грошима, а яблуками. Нам залишалося працювати два тижні, коли мене “взяли”. Запросили у контору радгоспу, нібито для уточнення чогось-там уранці, перед початком роботи. А звідти вже запхали в білу “Волгу”».
«Власне, моя проблема з владою — точніше, проблема влади зі мною — була не у тому, що я писала, а в порушенні монополії на розповсюдження інформації. Якщо я хотіла писати, то мала була попроситися до Союзу письменників, скласти віршика про Лєніна, віршика про рідну партію, а потім вже що захочу. Для мене це було неприпустимо», — так пояснювала Ратушинська свій арешт.
КДБ зробив акцент саме на віршах як на доказах антирадянської пропаганди. Ось цитата з вироку: у віршах Ратушинська «зводить наклеп на радянський державний і суспільний лад, зокрема, вона твердить, що наша країна ніби є «убогою», «плодить вірнопідданих і холопів» та що «в ній начебто існує терор проти інакодумства».