Черняхівська Вероніка. Переклади. Режим доступу: https://goo.gl/oIZ0ZL
9 серпня 1937 року за рішенням диввійськюриста Калошина відбувся обшук у квартирі Якубовського у Києві. Чекісти вилучили та долучили до справи праці Михайла Драгоманова, Сергія Єфремова, Петра Струве, Карла Каутського та інших, вилучили особисте листування та рукопис (доля наразі невідома).
Відомого тогочасного критика звинуватили у приналежності до контрреволюційної «Польської організації військової». У справі не проходив жодний речовий доказ.
Слідство тривало недовго — 22 вересня комісія НКВС і прокурор СРСР засудили Фелікса Якубовського до розстрілу. Вирок було виконано у день його 35-річчя. Похований у Биківнянському лісі.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h
Микола Крайник не перший рік був під наглядом КДБ. У 1961 році він заснував підпільну організацію, що згодом отримала назву Український національний фронт (таку саму назву мала організація Дмитра Квецка та Зеновія Красівського, тому організацію Крайника називають УНФ-2). З середини 1970-х років УНФ-2 розгорнув свою діяльність доволі широко. На 1978 рік в організації вже було майже 200 членів, які працювали у 15 областях УРСР.
У серпні-вересні 1979 року арештували майже всіх учасників організації. Двоє її керівників загадково загинули: Іван Мандрик випав з четвертого поверху з ножовим пораненням, Тарас Диндин випав на ходу з потяга. Ще один очільник УНФ-2 — Василь Зварич — дав свідчення і отримав термін.
Під час слідства, яке вели підполковник І. Рудий, капітан О. Лябах, лейтенант О. Майданченко, Крайника били. Потім його етапували до Івано-Франківської тюрми КДБ. У помешканнях його родичів пройшли обшуки. В одиночній камері Микола знайшов лезо і порізав вени. Лікарям вдалось його врятувати, а наглядачі роздягли його, побили і знову кинули до одиночки.
Наприкінці листопада 1979 року Крайник почав давати свідчення, бо думав, що його зрадили. На столі у слідчого лежали документи, що потрапили до рук силовиків випадково. Микола назвав 21 особу (з псевдонімами), які долучались до роботи УНФ-2. Справи порушили проти 10 осіб, допитали понад 100, викликали на суд понад 20.
Через важкий стан здоров’я Крайника перевели до Львівської тюремної лікарні. На суді його дружині зламали руки, порвали одяг і навіть оштрафували за розбите невідомою особою скло. Доньку, сестру та односельчан до залу суду не пропустили взагалі.
7 років таборів суворого режиму та 3 роки заслання — таким був вирок Миколі Крайнику. Відбував покарання у таборі ЖХ-385/3 у Мордовії.
Зайцев Юрій. Антирежимний рух (1956—1991) // Львів: Історичні нариси. — Львів, 1996. Режим доступу: https://goo.gl/QwnlXI
Овсієнко Василь. Крайник Микола Михайлович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2013. — 8 червня. Режим доступу:https://goo.gl/yoOoZh
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Юрочко Богдан. Друкарська машинка як зброя проти режиму // Львівська газета. — 2006. — 17 січня. Режим доступу: https://goo.gl/5wKlER
На початку місяця макіївський гірничий майстер Володимир Клебанов виступив на захист прав робітників та службовців, а також проти сваволі дирекції. Арешт не забарився. Донецький суд визнав його неосудним та направив до Дніпропетровської психіатричної лікарні на 5-річне «лікування».
Після звільнення Клебанов не міг влаштуватись на роботу, тому почав вимагати у влади компенсації моральних збитків за час, проведений на примусовому «лікуванні». За намагання домогтися справедливості вдруге госпіталізований і переведений до Донецької психіатричної лікарні.
Раніше робітник не раз виступав проти порушень умов праці шахтарів, викривав крадіжки адміністрації. Ідея створити Вільну профспілку трудящих виникла у нього після третьої «ходки» до Макіївської спецпсихлікарні. У 1978 році ця організація розпочала свою діяльність.