Скориставшись воєнним часом, члени ревкому грабували місцевих мешканців. 8 лютого голову ревкому Щучку було знайдено вбитим у власному кабінеті. Виглядало, що це самогубство: мовляв, товариш Щучко не витримав напруження та проявив слабкість.
Однак навесні у ріці Берестовій було знайдено тіла ще п’ятьох членів ревкому: військового комісара Котлика, комісара освіти Чухліба, коменданта Шила, Олешка та Кузьменка. На шиї одного з них було знайдено рушник. Ідентифікувавши його, вийшли на вбивцю.
Слідство звинуватило і засудило до розстрілу Івана Воротнікова та ще чотирьох мешканців Костянтинограда як таких, що під час антибільшовицького повстання вбили голову повітового ревкому та закатували п’ятьох його співробітників.
У 2015 році влада Краснограда вирішила не переіменовувати вулицю Сергія Щучка.
З 10 липня розпочався збір пропозицій щодо нових назв вулиць Краснограда // Вісті Красноградщини. — 2015. — 8 липня. Режим доступу: https://goo.gl/jvqnjX
Репресії проти учасників антибільшовицького руху в Україні (1917—1925 рр.): Анотований покажчик архівних кримінальних справ «Основного» фонду архівів тимчасового зберігання регіональних органів СБУ. — Х.: Права людини, 2015. Режим доступу: https://goo.gl/ZuXM9R
Єврейського письменника і критика Аврама Абчука енкаведисти схопили просто посеред вулиці 27 вересня 1937 року. Того самого дня обшукали квартиру. Дружину з немовлям виселили.
Справу проти письменника відкрили за «підривну діяльність, проведення на території СРСР шпигунства на користь іноземної держави». 10 жовтня 1937 року в Києві письменника розстріляли. Родину вислали з міста.
Володимир Сосюра і Максим Рильський після смерті Сталіна клопотались про зняття з Абчука тавра «ворога народу». 13 жовтня 1956 року Верховний Суд СРСР переглянув справу письменника і скасував вирок за відсутністю складу злочину.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h
Письменник-фантаст і футуролог Олесь Бердник на відкритих партійних зборах театру, де працював актором, виступив із критикою перекроювання «згори» п’єс відомих українських письменників. Він не визнав обвинувачень у «контрреволюційній пропаганді й агітації проти соціалістичного ладу, паплюженні постанов партії й уряду», за що був засуджений та сидів у таборах. У 1955 році звільнений.
Після того як у квітні 1972 року у квартирі подружжя Руденків, де на той час мешкав письменник, під час обшуків знайшли працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки, твори Олеся Бердника перестали публікувати. Книги вилучали із книгарень, а рекламу його лекторських виступів про футурологію ліквідували. Бердник оголосив на знак протесту голодування на 16 діб та домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ Петром Шелестом: той вибачився, але заявив про «неможливість втручання в діяльність КДБ».
Олесь Бердник (1926—2003): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/2Y0qvp
Офіційний сайт Олеся Бердника. Режим доступу: https://berdnyk.com.ua
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Причини арешту і звинувачення проти письменника, геолога і музейного діяча Миколи Філянського й досі залишаються невідомими, оскільки архівно-слідчої справи не виявлено. Письменник проходив по «сталінському списку» від 7 грудня 1937 року із трьома «за» — «Сталін, Молотов, Жданов». Розстріляний 12 січня 1938 року в Києві. За клопотанням дружини реабілітований посмертно 21 листопада 1959 року Військовою колегією Верховного суду СРСР «за відсутністю складу злочину».
Письменник народився 1873 року і був сучасником кількох літературних поколінь: від Лесі Українки та Івана Франка до авангардистів і неокласиків. Першим критиком Філянського став Михайло Коцюбинський, який розгромив дебютну поетичну збірку молодого автора. Другим великим критиком творчості письменника був Микола Зеров.
Незважаючи на те що Микола Філянський своєю творчістю та громадсько-культурною діяльністю після 1917 року засвідчив лояльність до радянської влади, видав публіцистичну книжку про будівництво Дніпрогесу, опублікував чимало цінних праць із геології, проблем мистецтва, під час активізації сталінського терору він зазнав репресій.