Базилевський Володимир. Микола Філянський (1873—1938). «І серце вії підняло…» // Слово Просвіти. — 2011. — 22 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/MpRwfy
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI
Філянський Микола. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1988. Режим доступу: https://goo.gl/PZhvLV
У рукописі збірки карпатського поета Тараса Мельничука «Несімо любов планеті» цензори видавництва «Радянський письменник» виявили вірші, які було визнано антирадянськими. Опісля у його квартирі було проведено обшук та конфісковано весь літературний доробок.
У липні 1972 року Мельничука засудили до 3 років таборів сурового режиму.
Поет брав активну участь в акціях протесту політв’язнів, влаштованих проти свавілля табірної адміністрації, писав скарги на ім’я прокурора щодо нелюдського ставлення наглядачів до політв’язнів.
Голодування 1974 року було розпочате Тарасом на знак протесту проти відмови табірного лікаря надати необхідну медичну допомогу політв’язню Івану Світличному (майже весь останній табірний рік Світличний провів у лікарні: у нього не припинялися носові кровотечі і головний біль, загострилася хвороба нирок, були рецидиви туберкульозу, але він намагався працювати разом з усіма попри отриману інвалідність).
Лауреат Шевченківської премії (1992) Тарас Мельничук вдруге опинився за ґратами в 1979 році у Вінницькій колонії суворого режиму «за злісне хуліганство». У листі поетці Ніні Гнатюк поет писав: «Ножа приписали мені, хоча я зроду-віку не ходив із таким творчим інструментом. Зробили з мене і призвідника бійки, і плюс — алкаша».
Виступ Тараса Мельничука на врученні Шевченківської премії 1992 р: [Відео]. Режим доступу: https://goo.gl/nW7aNI
Гнатюк Ніна. Тарас Мельничук: «Крім честі, в мене нічого не лишилось» // День. — 1998. —20 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/gVtwY8
Карп’юк Василь. З Гуцульщини: Тарас Мельничук. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/12054
Мельничук Тарас. Князь роси: Вибрані поезії. Режим доступу: https://goo.gl/jxw53q
Пам’яті Тараса Мельничука. 1939—1995. Режим доступу: https://goo.gl/GGcifu
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012. 12 жовтня 1978 року з СРСР виїхала правозахисниця Надія Світлична67
Публіцист, філолог, шестидесятниця, учасниця правозахисного руху, політв’язень Надія Світлична ще 1976 року написала заяву про відмову від громадянства СРСР. У ній жінка зазначила: «Нижче людської гідності після усього пережитого бути громадянином найбільшого у світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору».
У жовтні 1978 році Світлична виїхала до Рима, де її прийняв Папа Римський Іван-Павло ІІ, а у листопаді разом із двома маленькими синами прибула до США.
В оточенні брата Надії, репресованого літературознавця Івана Світличного, були найцікавіші люди доби: на «суботи Світличного» приходили молоді художники і поети Алла Горська, Галина Севрук, Іван Драч, Ірина Жиленко, Микола Вінграновський, Василь Симоненко та інші. Суть шістдесятництва Надія Світлична найперше вбачала у «моральному кліматі, який створювали шістдесятники».
Після зіткнення з міліцією 22 травня 1967 року учасників зібрання біля пам’ятника Тарасу Шевченку Світличною зацікавився КДБ і почав викликати на допити, тому щодня, виходячи з дому, вона брала з собою мило і зубну щітку й прощалася з малолітнім сином. У листопаді 1967 року разом із братом, Іваною Дзюбою та Ліною Костенко надіслала лист першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту, протестуючи проти арешту В’ячеслава Чорновола.
У грудні 1970 року Надія Світлична та Євген Сверстюк у підвалі будинку у місті Василькові Київської області знайшли тіло по-звірячому вбитої художниці Алли Горської, організували похорон і спорудження пам’ятника на могилі.
Надія була надзвичайно активною — вона передруковувала головні тексти епохи, збирала вірші, магнітофонні записи, їздила із читаннями у регіони. Михайлина Коцюбинська казала про Світличних: «Іван колись називав себе “оптимістом-рецидивістом”. І Надія була з цієї ж самої породи. Вона якось уміла організувати людей, залучити їх до української ідеї, причому без фанатизму, без ксенофобії, з чуттям гумору, якось самозрозуміло». За антирадянську діяльність у 1973 році Надію було засуджено до 4 років таборів суворого режиму.