Івченку було властиве прагнення за вчинками людини побачити її внутрішній світ, відчути її розуміння життя, природи. Критик Яків Савченко, узагальнюючи творчий доробок прозаїка, писав: «Від цілої його постаті віє спокоєм і серйозним гуманним ставленням до людини. Він увесь задуманий і філософічний».
У вересні 1929 року Івченка було заарештовано у сфальсифікованій «справі Союзу визволення України». Під тиском під час попереднього слідства письменник зізнався у тому, що висловлював антирадянські ідеї.
Івченко, переживши сильну депресію, після звільнення тривалий час не міг повернутися до творчої діяльності. Згодом почав писати, але рукописи з прозовими текстами і перекладами Рабіндраната Тагора так і залишились неопублікованими.
У 1934 році після розстрілу Григорія Косинки, Дмитра Фальківського, Олекси Влизька, Костя Буревія, арешту Євгена Плужника, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Валер’яна Поліщука та інших Михайло Івченко, рятуючись, виїхав до Москви начебто на лікування. Звідти перебрався на Кавказ. У Владикавказі працював за спеціальністю — агрономом-економістом. Там же раптово і помер.
Івченко Михайло. Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман. — К.: Дніпро, 1990.. Режим доступу: https://goo.gl/RVjE8v
Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В.Г.Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/3VHrfy
Учасник українського правозахисного руху, політв’язень радянських тюрем і концтаборів, поет Іван Сокульський був автором «Листа творчої молоді Дніпропетровська» на захист роману Олеся Гончара «Собор». Наприкінці літа 1968 року лист був направлений Голові Ради Міністрів УРСР В. Щербицькому, кандидатові в члени політбюро ЦК КПУ О. Ватченку та секретареві Спілки письменників України Дмитрові Павличку. За лист, розповсюдження українського самвидаву та вірші Сокульський був заарештований. За «антирадянську агітацію і пропаганду» Дніпропетровський обласний суд засудив його до 4,5 року таборів.
У всіх поетичних творах письменника (а Сокульський писав про нерівноправне становище України у складі СРСР, відсутність демократичних свобод, жалюгідний стан української мови і культури) суд побачив наклепи на радянський державний і суспільний лад. Були відкинуті аргументи автора про те, що описані у віршах події стосуються минулого й жодним чином не зводять наклепів. «З метою завуалювати антирадянський зміст вірша, [автор] вдається до алегорій, інакомовлень і так приховує під конкретними образами інші поняття», — резюмувало обвинувачення.
Іван Сокульський неодноразово заявляв: «Нема у мене ніякого криміналу. Любити свій край не є злочин!» У відповідь на чергову хвилю арештів правозахисників та близьких друзів М. Горбаля, П. Розумного, а також брата дружини Я. Лесіва у 1979 році письменник вступив до Української Гельсінської групи. Під час другого арешту 1980 року в Сокульського вилучено всі листи, рукописи, літературознавчі дослідження.
17 жовтня 1985 року Івана Сокульського доставлено до відділення особливого режиму табору ВС-389/36-1 (Пермська область). За відмову від роботи та інші «порушення режиму» понад 100 діб провів там у штрафному ізоляторі (ШІЗО), у 1987-му на рік був переведений до камери-одиночки. Звільнений у серпні 1988 року.
З 1989 року Сокульський видав 9 номерів громадсько-політичного і літературно-мистецького журналу «Пороги». 20 травня 1991 року у Дніпропетровську під час пікетування на підтримку незалежности України письменник був жорстоко побитий агентами КДБ, що призвело до значного погіршення його здоров’я. Помер у 1992 році.
Платонов Володимир. «Без України — ми раби»: Іван Сокульський у віршах, листах, документах // Дзеркало тижня. — 2010. — 10 липня. Режим доступу: https://goo.gl/44DlPu
Пороги: Літературно-мистецький і громадсько-політичний самвидавний журнал: Вибране. — К.: Смолоскип, 2009.
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.