Шумук Данило. За східнім обрієм. — Париж, Балтимор: Смолоскип, 1974. Режим доступу: https://goo.gl/kRhGTn
Шумук Данило. Пережите і передумане: Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921—1981). — Детройт, 1983. Режим доступу: https://goo.gl/rRftSK
Шумук Данило. Я також знав Василя Стуса // Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус — поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії / Упоряд. Орач (Комар) О.Ю. — К. : Укр. письменник, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/ilRpxn
Мирослава Сопілка (творчий псевдонім Юлії Мисько) разом із чоловіком Михайлом Пастушенком переїхала з Польщі на «вільну радянську Україну» у 1930 році. У Винниках біля Львова, де вони до того часу жили, письменницю двічі заарештовували за участь у робочих страйках та дружбу з членами Компартії Західної України.
Мрія про світле майбутнє у вільній країні розбилась: у серпні 1937 року заарештували Мирославу Сопілку, а у вересні — Михайла Пастушенка. Подружжя звинуватили у шпигунстві на користь польської розвідки; слідчі цікавились також їх зв’язками з Мирославом Ірчаном та Василем Бобинським.
На допитах жодної інформації на користь обвинувачення ув’язнені не надали. 18 листопада 1937 року розстріляли Михайла, через кілька днів до найвищої міри покарання засудили і Юлію. Вирок був виконаний 28 листопада 1937 року.
Подружжя поховане у Биківнянському лісі.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h
Кубська Лариса. Творча спадщина Мирослави Сопілки — цінне надбання української літератури. Режим доступу:https://goo.gl/EFZhVZ
Аркадій Казка, за визначенням істориків, став одним із перших «лицарів німого протесту».
Письменника заарештували у вересні 1929 року за начебто належність до міфічної Спілки визволення України (так звана «справа СВУ»). В одеській в’язниці Аркадія допитував слідчий Григоренко, він вивідав, що Казка нібито приїхав до Одеси за дорученням якоїсь «контрреволюційної організації». Втім, матеріалів слідства в архівах не знайдено.
23 листопада 1930 року тіло Аркадія Казки знайшли у тюремній камері. За офіційною версією, письменник не витримав перебування у в’язниці і повісився на рушнику. Проте його друзі відмовлялись у це вірити, вважаючи вбивство більше реальним сценарієм. Начальник окрвідділу ДПУ УСРР Ємельянов, начальник 2-го відділку Блюман та оперуповноважений Григоренко закрили справу за фактом самогубства.
Поета реабілітовано 27 листопада 1997 року Чернігівською обласною прокуратурою. Справу за підозрою у вбивстві не відкрито. Архів Аркадія Казки знищено під час Другої світової війни. Збірка його творів вийшла друком у видавництві «Смолоскип» у 2010 році.
Демченко Тамара. «Седнів мене заколисав»: Аркадій Казка про свою батьківщину // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. Режим доступу: https://goo.gl/eaBlxP
Демченко Тамара. Аркадій Казка: поет з розстріляного покоління // Сіверянський літопис. — 2010. — № 4—5. Режим доступу: https://goo.gl/5ZAsWL
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h
Пристайко В. І, Шаповал Ю. І. Справа «Спілки визволення України»: невідомі документи і факти. Науково-документальне видання. — К.: Інтел, 1995. — 448 с. Режим доступу: https://goo.gl/8FCzLF
Слобожаніна Наталя. Як з Аркадія Казки хотіли зробити Сказкіна. Режим доступу: https://goo.gl/w9y5AC
Шкварчук В. Винуватий, бо українець https://goo.gl/ 4qTGz8
Шугай Олександер. Крапля сонця у морі блакиту. Казка Аркадій. Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 2010.
Допитував митців оперуповноважений Микола Грушевський. Він «будував» справу навколо ймовірної «української контрреволюційної націонал-фашистської діяльності. Мета — відторгнення України від Радянського Союзу і створення української націонал-фашистської держави», долучав до справи розгромні статті та детально випитував про тих, чия діяльність начебто заважала будувати «щасливу радянську дійсність».