Зі спогадів Галини Коваленко, дружини Євгена Плужника
Після вбивства Сергія Кірова 1 грудня 1934 року розпочалися масові арешти «ворогів народу» — сумновідомий «кіровський потік». В урядовому повідомленні було зазначено, що Кіров загинув «від руки вбивці, підісланого ворогами робітничого класу». У пошуку винних керувались постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР «Про внесення змін до діючого кримінально-процесуального кодексу союзних республік», в якій найбільше уваги приділялось «терористам». Згідно постанови, слідство потрібно було закінчувати не пізніше ніж через 10 днів після початку справи, обвинувачення пред’являти обвинуваченим не пізніше ніж за добу до розгляду справи, розглядати справи дозволялось без участі сторін. Також потрібно було не допускати помилувань та касаційних оскаржень вироків, а розстріли проводити одразу ж після винесення вироку.
Справу на поета Євгена Плужника завели 2 грудня 1934 року. Уповноважена секретно-політичного відділу УДБ НКВС УСРР Пера Гольдман назвала його учасником контрреволюційної організації, що «була пов’язана з терористичною групою письменників», звинуватила в організації та підготовці терактів. Гольдман вирішила, що свобода Плужника прямо загрожує СРСР — його перебування на волі названо «соціально небезпечним». 4 грудня в квартирі поета було проведено обшук, а його самого повезли до спецкорпусу Київського обласного управління НКВС.
У січні 1935 року «митців-терористів» (усього 37 осіб) звезли до Києва, аби розглянути справу у суді. Євген Плужник, Микола Куліш, Григорій Епік, Валер’ян Підмогильний, Андрій Панів, Валер’ян Поліщук, Григорій Майфет, Олександр Ковінька, Володимир Штангей, Василь Вражливий були засуджені до розстрілу, згодом заміненим на 10 років позбавлення волі.
Під час ув’язнення у Євгена Плужника загострилась хвороба легень. Він не опирався слідчим. Везли його на Соловки етапом окремо. Він часто перебував у тюремних лікарнях, про його останні дні відомо із інформації, зібраної Леонідом Череватенком.
Останній лист, відправлений дружині, Плужник диктував, очевидно, санітарові. Втім, фразу «Присягаюся тобі, я все одно виживу» дописав своєю рукою. В останні хвилини життя він попросив санітара принести води: «Я вмиюсь, пригадаю Дніпро і вмру». Та коли санітар повернувся з водою — Євген Плужник уже не дихав.
Домовину з його тілом віз на кладовище Валер’ян Підмогильний.
Євген Плужник — поет, убитий сталінською системою // Радіо Свобода. — 2012. — 26 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/ GzIsjL
Плужник Євген (1898—1936): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/iqk8cz
Череватенко Леонід. Підмогильний — убитий в Сандармосі попередник нобелівських лауреатів Камю і Сартра // Радіо Свобода. — 2012. — 3 листопада. Режим доступу:https://goo.gl/2S56vp
2 грудня 1934 року після вбивства Сергія Кірова уповноважена секретно-політичного відділу УДБ НКВС УСРР Пера Гольдман постановила відкрити низку справ проти «учасників контрреволюційного блоку». Одним із тих, кому не пощастило потрапити до переліку членів цього міфічного «контрреволюційного блоку», був Микола Любченко — письменнник, журналіст, редактор, колишній член партії боротьбістів, член КП(б)У з 1920 року.
Після обшуку помешкання «активного учасника контрреволюційної організації» Любченка заарештували і за «приналежність до боротьбистського крила блоку контрреволюційних націоналістичних сил» ув’язнили у спецкорпусі Київського обласного управління НКВС.
Допити вів слідчий Микола Грушевський. Спочатку Любченко заперечував усі пред’явлені обвинувачення, проте згодом — зізнався.
Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні без участі звинувачення і захисту 27 і 28 березня 1935 року розглянула справу Любченка і винесла вирок: позбавити волі на 7 років з конфіскацією особистого майна.
Покарання відбував у Карагандинському таборі — Картабі, до травня 1936 року працював у селі Долинському, згодом — на Біломоро-Балтійському каналі, далі — на Соловецьких островах.
Виїзна «трійка» заочно засудила Миколу Любченка до розстрілу. Його життя обірвалось 8 грудня 1937 року.
4 серпня 1956 року Військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок і припинила кримінальну справу за відсутністю складу злочину.