Основна маса заарештованих повинна була виїхати до таборів. «Найбільш злісний актив» розстрілювали. Родини заарештованих або розстріляних «куркулів» висилалися до північних районів СРСР. Для розгляду справ першої категорії при повноважних представництвах ОДПУ РНК СРСР (ПП ОДПУ) створювалися «трійки», до яких входили представники крайкому ВКП(б) або ЦК союзної республіки та прокуратури. Для безпосереднього керівництва операцією з виселення куркулів другої категорії та їхніх родин в округах та окрвідділах ОДПУ створювалися «трійки» на чолі з начальником окрвідділу ОДПУ. На випадок ускладнень при ПП ОДПУ створювалися мобільні групи з частин ОДПУ. Там, де «чекістсько-військового резерву» не вистачало, дозволялося використовувати «у скритому вигляді військові групи з надійних, профільтрованих Особливими органами ОДПУ частин Червоної армії».
Голодомор 1932—1933 рр. Харківська область: [Електронний ресурс]. Режим доступу: golodomor.kharkov.ua
Нестор-літописець Голодомору // // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2014. — 21 листопада. Режим доступу: http://goo.gl/1B0tXJ
Пам’ять про Голодомор 1932—1933. Режим доступу: http://goo.gl/6AlKrC
Патриляк Богдан. Сталін як Путін. Голодомор — реакція на мільйонний селянський «Майдан» початку 1930-х // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2014. — 19 листопада. Режим доступу: http://goo.gl/Yr9N5g
12
Див. також: «12 березня 1964 року генерал Петро Григоренко направлений на психіатричну експертизу» (с. 120).
13
Текст Олександри Очман.
14
Текст Тетяни Швидченко.
15
Текст Олени Кухар.
16
Текст Ірини Скакун.
17
Текст Ірини Скакун.
18
Текст Олени Кухар.
19
Див. також: «3 січня 1934 року відбувся перший допит письменника-гумориста Остапа Вишні» (с. 12).
20
Текст Міли Мороз.
21
Текст Ірини Скакун.
22
Текст Олени Кухар.
23
Карл Карлсон визнаний СБУ одним з організаторів Голодомору.
Березень
Боротьба онуки Івана Франка з радянським режимом розпочалась із публічного виступу-підтримки заарештованих шістдесятників. Зиновія Франко брала участь у правозахисному русі та редагувала книжку Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Зі славістичного з’їзду в Болгарії, де представляла українське мовознавство, вона привезла три примірники літературного журналу «Сучасність», що видавався у Мюнхені.
У 1969 році Зиновію Франко заарештували та як націоналістку звільнили з Інституту літератури АН УРСР. На неї було зібрано п’ять томів агентурних даних, де зафіксовано її детальні розмови з різними знайомими, у тому числі іноземцями.
Михайлина Коцюбинська згадувала, що після січневих арештів 1972 року кадебісти вирішили змусити її та Зиновію Франко покаятись і осудити заарештованих друзів. Метою було показати співпрацю шестидесятників із іноземними розвідками. «Каяття» Франко та «викриття» нею зв’язків з Ярославом Добошем мали відіграти у цій схемі значну роль.
Франко шантажували дітьми, конфіскацією квартири, до якої збиралася переїхати її родина. Зрештою вона написала свій варіант зізнання, але цей текст не прийняло КДБ. Довелося залучити «спеціалістів».
2 березня 1972 року газета «Радянська Україна» надрукувала «відкритий лист» Зиновії Франко, у якому вчена «зізнавалася» у поширенні наклепницьких та антирадянських матеріалів. Вона «визнала», що «ґрунтувалася на неправильному і викривленому сприйманні та інтерпретації окремих недоліків і труднощів» у радянському житті, та підтвердила, що Добош був агентом іноземної ворожої розвідки. У тексті, під яким стояв підпис Зиновії Франко, зокрема, йшлося: «Останнім часом зарубіжні радіостанції і преса посилено роздувають вигадане ними питання про переслідування в радянській Україні діячів культури. (...) Я звертаюсь до Вас з відкритим листом як людина, на сумлінні якої є провина перед своєю Батьківщиною, провина, яку кримінальний кодекс справедливо кваліфікує як антирадянську діяльність. Настав час тверезо й критично оглянути ті свої вчинки, звільнитись від їх тягарів і повернутись обличчям до своїх сучасників — трударів радянської країни…»