Пізніше Франко змусили також виступити на телебаченні.
У 1972 році Зиновія змогла повернутись на роботу, але переслідування та політичний шантаж не згасав аж до вимушеної пенсії. У 1990-х роках вона стала одним із центрів, довкола якого формувався Народний рух України, що об’єднав людей різних політичних переконаньзадля боротьби за державну незалежність. Зиновія Франко виступала за реабілітацію УГКЦ, захищала голодувальників Студентської революції на граніті.
Захаров Борис. Сорок років від дня «Генерального погрому» // Главное. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://goo.gl/6VAben
Про Патронесу. Зиновія Франко // Пласт. К. ч. ім. Зеновії Франко [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/c3wIZt
Франко Оксана. З родинних стосунків Зеновії Франко // Слово і час. — 2006. — № 8. Режим доступу: https://goo.gl/Cmcbzd 3 березня 1934 року письменника Сергія Пилипенка засудили до розстрілу24
Справа «Української військової організації», або «справа УВО», вважається одним з векторів діяльності чекістів під час Голодомору: їм було наказано шукати «націоналістичну контрреволюцію» не лише на селі, а й серед інтелігенції.
Оперуповноваженим ОДПУ в Україні на той момент був Всеволод Балицький. Він писав в оперативному наказі: «Ми зіткнулися з єдиним, ретельно опрацьованим планом організації збройного повстання на Україні на весну 1933 року з метою повалення радянської влади і встановлення капіталістичної держави». Додаткові матеріали для розвитку такої лінії чекістам вдалося отримати від заарештованого у квітні 1931 року наукового співробітника Харківського фізико-технічного інституту Кондрашенка. Кондрашенко на десятий день ув’язнення, очевидно під тиском чекістів, написав до ДПУ заяву щодо УВО та нібито власної участі в ній, назвав багато прізвищ, розказав про міфічні міжнародні конференції та масштабні плани щодо повстання в Україні. Кондрашенка засудили до трьох років таборів, а у 1938 році розстріляли...
Але у 1932 році процес пішов. Арешти почалися в грудні. Першим заарештували викладача німецької мови Миколу Сіяка, нібито за участь в УВО, але насправді — за місцем народження («Львівський округ провінції Галичина Австро-Угорської імперії»). Упродовж січня — липня 1933 року було заарештовано кілька десятків «увістів» — переважно галичан-реемігрантів 1924—1927 років. На час арештів вони працювали в держустановах, вишах, дослідницьких інститутах.
Заарештованих оголосили членами контрреволюційної націоналістичної «Української військової організації», що мала на меті «повалення радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення в Україні фашистської диктатури».
Навесні 1933 року для проведення слідства у «справі УВО» було сформовано «ударно-слідчу групу» на чолі з начальником Секретно-політичного відділу ДПУ УСРР Михайлом Александровським.
3 березня 1934 року Колегія ОДПУ в Харкові розглянула слідчу справу № 737 щодо звинувачення так званої групи терористів із «Української військової організації» у складі 9 осіб. Серед них була «терористична трійка» письменників — Олесь Досвітній, Остап Вишня, Сергій Пилипенко.
Пилипенко-літератор мав широко відоме прізвисько «папаша» — він очолював у Харкові пролетарсько-селянську літературну організацію «Плуг». «Папаша» Пилипенко видав 30 книжок і, як свідчили колеги, мав колосальний досвід редактора та видавця. Він керував Інститутом літератури імені Т. Шевченка фактично від часу заснування. Постійною деталлю пилипенківского іміджу був «знаменитий портфель». Критики називали Пилипенка «українським Генрі», причому «мабуть, єдиним».
Під час репресій, пов’язаних зі «справою УВО», 21 серпня 1933 року Пилипенка було виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».
29 листопада 1933 року в його квартирі у відомому харківському будинку «Слово», де жили українські письменники, пройшов обшук, Пилипенка заарештували. Його звинуватили у злочинах, передбачених статтями 54-8 і 54-11 Карного кодексу УСРР: «був активним учасником української контрреволюційної організації — національний блок УВО, яка прагнула повалити радянську владу на Україні шляхом збройного повстання, і належав до терористичної групи, особисто очолював терористичну трійку в організації замаху на Голову Раднаркому УСРР тов. Чубаря».