Припиняти діяльність, розпочату до ув’язнення, Василь не збирався, хоча наслідки — усвідомлював.
Для Української Гельсінської групи він написав матеріали про становище заарештованих та піднаглядних, підготував перший варіант спогадів «Світло людей». 18 листопада 1978 року був затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього членів Української Гельсінської групи Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати Овсієнко відмовився, через що міліціонер вилаяв його і виштовхнув із сільради. Тоді Овсієнко подав на міліціонерів і кагебіста до суду. В результаті проти нього було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби він відірвав міліціонерові два ґудзики. Після суду, який більше скидався на цирк, Овсієнка засудили до 3 років ув’язнення.
За три роки Василеві запропонували написати покаянну заяву до обласної газети в обмін на свободу на 8 місяців раніше завершення терміну. Альтернатива, яку під час розмови окреслив майор КДБ Чайковський, — 10 років ув’язнення, 5 років заслання та «почесний титул» особливо небезпечного рецидивіста. Овсієнко обрав альтернативу, бо вирішив: «Мене оголошено членом Української Гальсінської групи. Отже, я вже не сам по собі. Очевидно, моє ім’я стоїть під деякими документами Групи. Це найважливіше і найпочесніше, що нині є в Україні».
Гірка та важлива деталь: дізнавшись 1995 року, що в Житомирі помер начальник обласного управління СБУ і на його місце мають призначити цього самого Леоніда Чайковського, пан Василь написав листа голові СБУ: «Кого ви призначаєте? Та він же боровся проти назалежності України, моя справа — тому доказ». Прийшла чемна відповідь: ми вам співчуваємо, але Чайковський тодішніх законів не порушував.
Тоді Овсієнко написав листа Президентові Леоніду Кучмі. Відповідь прийшла знову з СБУ, але вже не така чемна. А Чайковський відбув на згаданій посаді три роки, після чого спокійно вийшов на пенсію.
Україна єдина. Василь Овсієнко: [Відео]. Режим доступу: https://goo.gl/chskd0
Василь Овсієнко читає вірші на Майдані 10 січня 2014 р.: [Відео]. Режим доступу: https://goo.gl/N3xr4M
Випуски з паном Василем на Громадському радіо. Режим доступу: https://goo.gl/1xJgYD
Рапп Ірина. Овсієнко Василь Васильович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/4wdbda
Захаров Борис. Інтерв’ю з Василем Овсієнком для Харківської правозахисної групи в кінці березня 1997 року. З доповненнями в лютому 2004 року // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2011. — 15 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/yjuZCO
Облава на провідника українського повстанського руху готувалась чекістами не один рік. Останній, успішний для окупантів «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації “Вовка”» (псевдо Романа Шухевича у радянських документах) затвердили особисто заступник міністра держбезпеки УРСР Віктор Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант Павло Судоплатов.
Точне місце перебування Романа Шухевича не було невідоме. Визначили п’ять об’єктів, де він міг би переховуватись. До ранку 5 березня 1950 року вся територія була блокована радянськими силовиками, підтягнуті резервні війська — 350 вояків на випадок непередбачуваних ситуацій.
Чекісти розпочали обшук у будинку, у якому теоретично міг перебувати Шухевич. Як стверджують сучасні дослідники Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін, «криївка» головнокомандувача УПА була добре замаскована і, на їхню думку, «в такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе». Але, можливо, через надзвичайно складне становище командир не витримав і, почувши кроки на східцях, здійснив спробу прориву. Шухевич вбив начальника відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майора Ревенка і збив з ніг полковника Фокіна. Але на виході з будинку був убитий.
У записці по «ВЧ», терміново надісланій 5 березня 1950 року Судоплатовим, Дроздовим і Майструком на ім’я міністра держбезпеки СРСР Абакумова і міністра держбезпеки УРСР Ковальчука, стисло повідомлялося, що Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «попри вжиті заходи до захоплення живим під час перестрілки був вбитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МДБ». У документі також повідомлялось, що тіло Шухевича було впізнане його сином Юрієм, колишньою зв’язковою проводу ОУН Катрусею Зарицькою («Монета») і колишнім господарським референтом проводу ОУН З. Благим («Шпак»).