За п’ять років після смерті Ірен Валентин Бадиляк зробив останній запис у щоденнику: «Кохані, якщо там нема нічого, але є братні душі, підтримуватиму вас, і у тяжкі хвилини ви відчуєте мою присутність».
Про самоспалення Бадиляка повідомила лише краківська преса — дуже коротко проінформувала про смерть «психічно хворого». Служба безпеки швидко сфабрикувала щодо Бадиляка справу, де було зазначено, що той уже багато років лікувався від хронічного психічного захворювання.
Однак місцеві мешканці майже відразу почали ставили коло гідранта лампади, приносити квіти. У 1990 році онук Валентина, ксьондз Войцек Бадиляк, відкрив біля гідранта меморіальну дошку.
Nasza Historia. 35 lat temu Walenty Badylak spalił się na Rynku // Gazeta Krakowska. —2015. — 20 marca Режим доступу: https://goo.gl/ihb9HJ
Święty ogień: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/zRiekn
Катынские материалы: Документы, свидетельства, исследования, полемика. Режим доступу: https://goo.gl/zolVvT
Грабовський Сергій. Катинська трагедія та політичні пристрасті навколо неї // Радіо Свобода. — 2010. — 7 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/MBsjlf
Кіпіані Вахтанг. Злочин без кари. Катынь. Хроника необъявленной войны // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 1 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/85KJXe
Перший термін за «зраду Батьківщині» Іван Кандиба, тоді ще студент Львіського університету, отримав у 1953 році. Разом із Левком Лук’яненком він заснував Українську робітничо-селянську спілку, метою діяльності якої був вихід України із СРСР. У листопаді однодумці зібрались на перше обговорення програми спілки, а за три місяці автори неприйнятної для УРСР ідеї були заарештовані і відправлені до мордовських таборів на 15 років.
У таборах Явасу і Всехсвятки Чусовського району Пермської області Іван Кандиба протестував: писав першому секретарю ЦК КПУ Петрові Шелесту про безпідставні репресії щодо членів Української робітничо-селянської спілки; разом із Левком Лук’яненком та Михайлом Горинем надсилав листи до Комісії з прав людини при ООН про фармакологічні отруювання політв’язнів у СРСР.
У 1976 році Івана Кандибу звільнили і дозволили повернутись до України без права прописки у Львові (прописку, до речі, пропонували в обмін на публічне каяття). У Пустомитах, де оселився, Кандиба з однодумцями продовжив підпільну правозахисну діяльність: кілька відчайдухів уже в листопаді 1976 року заснували легендарну громадську організацію для сприяння виконанню Гельсінських угод — Українську Гельсінську групу.
Діяльність Української Гельсінської групи не була секретом для органів держбезпеки: вони не раз викликали Івана Кандибу та його товаришів на допити, відмовляли у виїздах, вишукували порушення режиму, щоб продовжити офіційний нагляд...
Вдруге Івана Кандибу заарештували 24 березня 1981 року в Пустомитах. Дисидента доставили у тюрму на Лонцького. Львівський обласний суд засудив його до 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання за «антирадянську агітацію та пропаганду» за статтею 62 ч. 2 Карного кодексу УРСР як «особливо небезпечного рецидивіста».
У таборах Кандиба відмовлявся працювати, за що на початку 1988 року отримав 65 діб у штрафному ізоляторі. У карцері перебував з перервами: «…день-два — і знову туди. Не більше двох днів. Мене випустять — і я знов не пішов на роботу. То на другий день чи на третій мене знову саджали...» — згадував він.
У вересні 1988 року указом Президії Верховної Ради СРСР Івана Кандибу було достроково випущено з-під варти. Зі Львівської тюрми його звільнили після оголошення ним голодування та втручання у його справу президента США Рональда Рейгана. Загалом Іван Кандиба відбув у неволі 22,5 року.
Реабілітований за першим вироком у 1991 році, за другим — у 1992 році. У 2006 році отримав Орден «За мужність» І ступеня.
Безсмертний-Анзіміров Андрій. Іван Кандиба // День: Україна Incognita. — 2015. — 7 червня. Режим доступу: https://goo.gl/ vHa1g4
Адресний покажчик політв’язнів Калюжного Володимира, Кандиби Івана, Карпача З., Каспрова Станіслава від грудня 1981 року // Електронний архів українського визвольного руху. Режим доступу: https://goo.gl/kgg6Tk
Касьянов Георгій. Незгодні. Українська інтелігенція в русі опору 1960—80 років. — Київ, 1995. Режим доступу: https://goo.gl/FI0M2T