Особлива нарада НКВС СРСР 26 квітня 1939 року засудила Котову до позбавлення волі у виправно-трудових таборах на 3 роки. Покарання письменниця відбувала на Алтаї до 1944 року. Повернулася жінка з сильно підірваним здоров’ям — важкі умови праці і травми (впала з коня, коли працювала конюхом), перенесена у підлітковому віці операція призвели до паралічу.
Олену Журливу реабілітували у 1957 році.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/8sN26d
Котов Анатолій. Пантера чоловічих сердець. Поетеса-співачка Олена Журлива зачаровувала, але зіркової слави так і не досягла // День. — 2010. — 13 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/yQon4f
Заняття літературою Йосип Бухбіндер розпочав після Другої світової війни. У 1929 році молодий вчитель з Кам’янця-Подільського був призваний до лав Червоної армії. Був командиром кулеметного взводу у Таращанському полку 44-ї стрілецької дивізії імені Щорса. Через хворобу його комісували.
Одна з тем творів Бухбіндера — героїчна боротьба радянських військ проти нацистів. Тут стали в пригоді набуті на фронті знання і навчання в єврейському секторі Київського педінституту. У той час письменник працював у редакції республіканської газети «Дер Штерн», а після 1941 року — в Укрлітфонді. Після війни він створював книжку «про ратний подвиг радянських народів у найкривавішій в історії людства війні».
Репресії почались у листопаді 1948 року: Політбюро ЦК ВКП(б) ліквідовало Антифашистський єврейський комітет як «центр антирадянської пропаганди». Спочатку ліквідували верхівку комітету, далі — за списком: черга дійшла і до Бухбіндера. 24 січня 1951 року за обвинуваченням у єврейському націоналізмі він був виключений зі Спілки письменників України, де опікувався єврейськими справами. 26 квітня 1951 року агенти МДБ увірвались у його київське помешкання, пред’явили ордер на арешт та вчинили обшук, який тривав 10 годин та закінчився справжнім пограбуванням. Серед викраденого був готовий до друку рукопис останньої книжки, яка за постановою слідчих була спалена.
Бухбіндеру довелося провести 13 місяців у спецв’язниці МДБ Києва. Далі — етапування до Харківської тюремної психіатрічної лікарні. Щоб отримати зізнання в «контрреволюційній антирадянській діяльності», письменника помістили в камеру для буйних. Попри колосальний моральний тиск та тортури Бухбіндер не визнавав своєї провини.
Під час слідства до роботи долучили трьох кандидатів філологічних наук, які робили експертну оцінку творів письменника. Їхній висновок став по суті підставою для вироку — у «рецензіях» ішлося про отруту антирадянщини та сіонізму.
Улітку 1952 року Бухбіндера перевели до Лук’янівської в’язниці. Невдовзі після цього було оголошено вирок: за активну антирадянську націоналістичну діяльність ув’язнити на 10 років у виправно-трудових таборах особливого режиму. За кілька тижнів письменник був етапований до Казахстану.
Спецтабір № 3 у селі Кенгір поблизу Джезказгана став Бухбіндеру домівкою на п’ять років — у 1954 році вирок скоротили вдвічі. Таке рішення комісія ухвалила не через перегляд справи, а через інвалідність письменника, яку він отримав від роботи на шахтах. Його перевели до табору в селі Терехти, а звідти, вже амністованого, відправили на поселення в Теміртау.
Йосипа Бухбіндера реабілітували, зокрема, завдяки Максиму Рильському. 9 січня 1957 року пленум Верховного Суду СРСР скасував постанову «трійки» і припинив слідчу справу стосовно Бухбіндера «за недоведеністю пред’явлених йому звинувачень». Того самого року Спілка письменників поновила Бухбіндера у своєму складі.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/8sN26d
Так записала у щоденнику Олександра Радченко. У невеликих зошитах сільська вчителька детально описувала перебіг колективізації не лише у Харківській області, а й — що знала — у всій країні. Непрості події і факти в її нотатках переплітаються з особистими враженнями та рефлексіями.