Друге засідання у справі Шкурупія відбулось 27 квітня 1935 року. Письменник далі доводив слідчим свою невинуватість, вказував на нелогічність обвинувачень та порушення процедури допитів: «Я до контрреволюційної організації не належав. Показання проти мене даються неправильні. Ніхто не сказав, що я щось конкретне зробив у терористичній групі, якою була моя участь у підготовці терактів. Я сам із робітничої родини і до контрреволюціонерів належати не можу. Почуваюсь обплутаним і не маю можливості спростувати брехню. Проти голослівних звинувачень говорять уся моя робота і все моє життя. Прошу мене виправдати».
На закритому процесі, без присутності родичів та захисту, Шкурупія засудили до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах із подальшим позбавленням у правах на 3 роки та з конфіскацією майна за статтями 54—2, 54—8, 54—11 (військове повстання, терористичні акти, організація контрреволюційних діянь) Карного кодексу УСРР.
Термін ув’язнення Шкурупій відбував у Соловецькому таборі. 25 листопада 1937 року Особливою трійкою Управління НКВС Ленінградської області його ім’я було таємно внесено до розстрільного списку. 8 грудня Гео Шкурупія розстріляли в урочищі Сандармох.
Через 20 років за клопотанням дружини Варвари Базас (після вироку вона разом з сином була виселена з Києва як дружина ворога народу) Шкурупій був реабілітований за відсутністю складу злочину.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/8sN26d
Халупа Ірина. 100 років від дня народження письменника Гео Шкурупія // Радіо Свобода. — 2003. — 22 квітня. Режим доступу:https://goo.gl/aEA7HJ
Шевченко Сергій. Архіпелаг особливого призначення. — К.: Фенікс, 2006. Режим доступу: https://goo.gl/JVLHYK
Мои компаньоны, с которыми еду из Киева, вздыхают об этапе: по крайней мере движешься куда-то.
З листа Миколи Зерова до дружини
Поета і літературознавця Миколу Зерова заарештували на станції Пушкіно, що біля Москви. Етапували до Києва 20 травня 1935 року. У столиці України його утримували у будинку НКВС УСРР — нинішньому Міжнародному центрі культури і мистецтв Федерації профспілок України (колишній Жовтневий палац). Слідчий Володимир Писарєв (Фукс) звинуватив Зерова в організації контрреволюційного терористичного угруповання, шо згодом дістало назву «група Зерова». До цієї «групи» долучили раніше заарештованих Павла Филиповича, Ананія Лебедя, Леоніда Митькевича, Марка Вороного та Бориса Пилипенка. Під час обшуку в помешканні Зерова було вилучено «дуже важливі» докази у справі — книжку з дарчим підписом Григорія Косинки та видання «Чорна Рада» Пантелеймона Куліша.
7 лютого 1936 року Військовий трибунал Київського військового округу засудив Зерова за статтями 54—8 і 54—11 (терористичні акти та організація контрреволюційної діяльності) Карного кодексу УСРР до 10 років концтаборів. На початку травня його етапували до Ленінграда, у пересильну тюрму. «Камера попалась чудесная в четыре больших окна, целый день солнце», — писав він у листі, намагаючись заспокоїти дружину. У Соловецькому таборі Микола Зеров перекладав, писав вірші, читав лекції, вдосконалював знання іноземних мов.
За рішенням Особливої трійки Управління НКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937 року поет був засуджений до найвищої міри покарання. Розстріляний у Сандармосі (Карелія) 3 листопада 1937 року.
Неправдиві дані про смерть Зерова у лікарні рідним повідомили лише у липні 1940 року. Гроші, які надсилала дружина на його рахунок у таборі, припинили приймати у 1938 році внаслідок «загальної заборони».
31 березня 1958 року Миколу Зерова реабілітовано за відсутністю складу злочину.
Білокінь Сергій. Микола Зеров // Наш сучасник Микола Зеров. — Луцьк: Терен, 2006. Режим доступу: https://goo.gl/IqwRUh
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI
Розстріляне відродження. Невідома історія письменників із розсекречених архівів КДБ. Режим доступу: https://goo.gl/zlKTy1
Перші проблеми із законом почались у Миколи Вороного під час навчання у гімназії в Ростові-на-Дону ще наприкінці ХІХ століття. Тоді він почав писати вірші, захоплювався Тарасом Шевченком, театром Марка Кропивницького та політичною літературою, організував разом із Семеном Ерастовим «Українську громаду». Поліція зацікавилась діяльністю юнака. Далі був коловорот обшуків, арештів, заборон на навчання та проживання в «університетських» містах.