Спочатку Олекса Слісаренко «зізнавався» у всіх звинуваченнях, зокрема й у приналежності до підпільної контрреволюційної організації, метою якої — за класичною чекістською формулою — було повалення радянської влади та підтримка фашистів.
Та за два місяці письменник відмовився від своїх слів, заявивши, що свідчив під тортурами, у стані зміненої свідомості та моральної прострації. З цього моменту слідчий зосередився на «добуванні» зізнань для підтвердження страшної «провини» Слісаренка перед народом: участі у ВАПЛІТЕ.
«Тоді я на цю групу дивився як на приховане націонал-демократичне угруповання, а тепер розглядаю її як групу, котра могла бути первинним осередком фашистської організації... Єдиним моїм політичним виступом проти цієї групи був виступ на процесі СВУ, в якому я в своїй промові підкреслив роль хвильовізму як продовження СВУ, поставивши знак рівняння між Хвильовим і літературною групою СВУ на чолі зі Старицькою-Черняхівською», — нотував слідчий у протоколі допиту письменника.
Незважаючи на те що Слісаренко відмовлявся від зафіксованих слів та не визнавав участі у контрреволюційний організації, військовий трибунал Українського військового округу «виписав» йому позбавлення волі — 10 років, позбавлення прав — 3 роки «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового».
Покарання Слісаренко відбував на Соловках. У жовтні 1937 року Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області переглянула справу Олекси Слісаренка й ухвалила застосувати до нього найвищу кару. Розстріляний 3 листопада 1937 року в Сандармосі.
Реабілітований посмертно.
Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/QFnLBM
Слісаренко Олекса (1891—1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/IP98SW
У 1920-х роках населення хутора до ноги винищили чекісти — тільки за те, що називався він Дерещуковим і жили тут родичі отамана. Не пощадили ні жінок, ні дітей.
Спогади очевидців, зафіксовані краєзнавцем Валентином Гордєєвим
Перший військовий досвід Петро Дерещук здобував під час Першої світової війни, перебуваючи на Південному фронті. Дослужився до звання штабс-капітана. До війни працював сільським вчителем та вів проукраїнську революційну пропаганду, за що його переслідувала поліція.
Під час революції 1917 року офіцер Дерещук українізовував свій підрозділ та намагався вивести свій 38-й піхотний полк у розпорядження Української Центральної Ради. Водночас розпочав політичну діяльність, вступивши до лав Української партії соціалістів-революціонерів. З листопада до грудня 1918 року організовував та очолював повстання проти гетьмана Павла Скоропадського на Уманщині.
У травні 1919 року Дерещук обійняв посаду інспектора Запорозької дивізії Армії УНР і завів дружбу з Петром Болбочаном. Впевнений, що саме такі міцні командири, як полковник Болбочан, потрібні для збройного захисту самостійності держави, Дерещук просив Петлюру про помилування героя визвольного походу українського війська в Крим.
Дерещук не схвалював наказів Петлюри уникати боїв з Добровольчою армією Денікіна. Воював проти радянських окупантів та влаштував масове повстання на Уманщині. Був організатором Уманського повстанського комітету, який тісно співпрацював з Холодноярською республікою. У 1920 році під загальним командуванням Гулого-Гуленка загін Дерещука спільно із загонами Гризла, Цвітковського і Григор’єва успішно проводив операції проти Червоної армії, зокрема проти кавалерії Будьонного і Котовського. У 1921 році Дерещук діяв на Уманщині разом з холодноярським отаманом Нестеренком-Орлом.
В результаті чекістської спецоперації військове формування Дерещука було вщент розбите, хоча боротьба малими силами тривала до березня 1924 року.
Співробітники карних органів окружного ДПУ заарештували Дерещука 21 березня 1924 року та у серпні того самого року влаштували відкритий показовий суд. «На моїх очах 1924 року судили прилюдно в Умані вчителя Дерещука — ідейного провідника повстанського загону, що діяв аж до того часу…» — згадував письменник Юрій Лавриненко (Юрій Дивнич).
Надзвичайна сесія ревтрибуналу засудила Дерещука до 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення прав. Цей процес висвітлювався в пресі: газета «Більшовик» присвятила «справі петлюрівського отамана Дерещука» аж п’ять випусків.