За три роки отамана амністували. Він жив у Києві, працював у Науковій бібліотеці ВУАН. Востаннє був заарештований у серпні 1928 року — за «антирадянську агітацію» — та засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках.
Був одним із 36 керівників Соловецького повстання, які загинули у таборі 29 жовтня 1929 року. Повстання готували в’язні табірного пункту «Кремль».
Коваль Роман. Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу. — Київ, Вінниця, 2006. Режим доступу: https://goo.gl/Zzp8Ho
Кравець Світлана, Кравець Андрій. Навіть втративши волю, уманський отаман підняв повстання у радянському концтаборі… Режим доступу: https://goo.gl/5lhrMV
29
Текст Олени Кухар.
30
Текст Олени Кухар.
31
Див. також: «15 січня 1937 року заарештований студент-сценарист Аркадій Добровольський» (с. 48).
32
Текст Олени Кухар.
33
Текст Олени Кухар.
34
Дружина та донька Петра. (Прим. ред. ориг. видання.)
35
Текст Олени Кухар.
36
Текст Тетяни Швидченко.
37
Текст Олени Кухар.
38
Див. також: «8 квітня 1935 року засуджений поет та прозаїк Олекса Слісаренко» (с. 151).
Травень
Робітник Віктор Кукса та студент Георгій Москаленко за кілька днів до акції змайстрували із двох шарфів невеличкий стяг, на який нашили чорний тризуб — копію із грошей Української Народної Республіки. Біля тризуба дописали чорнилом «Ще не вмерла Україна! Ще її не вбито! ДПУ» (ДПУ — Демократична партія України, якої фактично не існувало).
Щоб встановити стяг на будівлі інституту, під якою вранці мала шикуватись колона для участі у першотравневій демонстрації, Віктор Кукса і Григорій Москаленко витратили всю ніч. Останнім трамваєм вони дістались до потрібного місця. Кукса, надягнувши рукавиці, на взуття — шкарпетки, із прапором за пазухою та з ножем у кишені виліз пожежною драбиною на дах. Спочатку він зрізав червоний радянський стяг — він покотився вниз — і прилаштував саморобний синьо-жовтий прапор.
Москаленко чатував унизу. У нього був самопал на випадок, якщо з’являться правоохоронці. Драбину, якою Кукса ліз нагору, обробили авіагасом, щоб собаки не взяли слід. Залишки бинта, яким підв’язували прапор, і пляшку з речовиною викинули у Комсомольському парку в озеро. Хлопці слідкували за кожною деталлю і повільно, дбайливо втілювали план.
Їхній вчинок гучно вибухнув наступного ранку — коли над Києвом над радянськими демонстраціями замайорів маленький, але сильний український прапор.
Куксу і Москаленка шукали. Слідчі брали анкети, заповнені друкованими літерами, і порівнювали почерки, розсилали стукачів та агентів. Зрештою, ідея з анкетами спрацювала. На слід хлопців кадебісти натрапили за місяць, почали викликати на зустрічі. Але підозрювані вирішили не привертати до себе зайвої уваги, тому поводились як зазвичай: спокійно ходили на пари і на роботу, як згадував Віктор Кукса, чекали на те, що мало статись.
Хлопців затримали 21 лютого 1967 року. На закритому суді їх було визнано винними. За «проведення антирадянської агітації та пропаганди», за виготовлення і зберігання вогнепальної зброї (стаття 222, ч. 1 і 3), за носіння холодної зброї (стаття 62, частина 1 і стаття 222, частина 2) Віктора Куксу засудили до двох років позбавлення волі, Георгія Москаленка — до трьох.
Після проголошення незалежності України Пленум Верховного суду скасував вирок у справі Кукси і Москаленка і припинив кримінальну справу за відсутністю складу злочину. Та повна реабілітація настала лише у 2007 році. До того часу дисиденти вважались винними через носіння та зберігання зброї. Повністю обвинувачення було знято лише після створення у 2002 році Громадського комітету «За реабілітацію “першотравневої двійки”» та його активної діяльності.
У серпні 2006 року указом Президента України Віктор Кукса і Георгій Москаленко були нагороджені орденом «За мужність» І ступеня.
16 листопада 2006 року на будівлі першого корпусу Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана (колишнього Київського інституту народного господарства), над якою було піднято прапор, встановлено меморіальну дошку.