Кравченко Валерій. Синьо-жовтий прапор над Києвом 1 травня 1966 року / Передмова В. Овсієнка. — К.: Смолоскип, 2004. Режим доступу: https://goo.gl/fAfQ2S
Ломакін Андрій. Відчайдухи-прапороносці // Тиждень. — 2011. — № 27. Режим доступу: https://goo.gl/LE6dWM
Овсієнко Василь. Кукса Віктор Іванович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 18 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/tCKEbP
Овсієнко Василь. Першотравнева двійка // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2008. — 11 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/jtGZnu
Омелян Волох був дуже близьким до Симона Петлюри. Разом вони сформували Гайдамацький кіш Слобідської України, вели бої за Лівобережжя, проривалися до Києва і штурмували «Арсенал».
За час перебування на керівних посадах в армії УНР отаман «відзначився» такими негативними для національної справи діями, як арешт полковника Петра Болбочана, участь у єврейському погромі в Проскурові, вбивство команданта Гайдамацького полку полковника Виноградова та повстанського отамана Юхима Божка, спробою самовільного роззброєння 1-го полку Січових стрільців і постійним ігноруванням наказів Петлюри щодо розбудови військових частин.
Останнім «подвигом» Волоха стало захоплення скарбниці УНР і перехід на бік червоних військ у січні 1920 року. Кар’єра Волоха за більшовиків розвивалася стрімко: вступ до Комуністичної партії, робота в Народному комісаріаті землеробства УСРР, низка відповідальних посад у ВУЦВК і Держстраху. Але це не врятувало його від арешту. У ніч проти 5 травня 1933 року він був захоплений і ув’язнений у сфабрикованій чекістами справі «Української військової організації».
Згідно з обвинувальним вироком, Омелян Волох «належав до харківської групи Української контрреволюційної організації та з 1931 року входив до складу її всеукраїнського центру, проводив активну роботу для підготовки збройного повстання в Україні, керував диверсійно-терористичною роботою та за завданням організації повинен був до початку повстання організувати ряд диверсійних актів (підрив Київського та Вінницького мостів) та провокаційні замахи на представника іноземної держави з метою прискорення інтервенції проти СРСР, підтримував особисті зв’язки з московським центром організації, у квітні 1933 року був обраний до складу трійки щодо підготовки повстання». Жодного з цих звинувачень Волох не визнав. 23 вересня 1933 року колишнього отамана було ув’язнено терміном на 10 років на Соловках.
Бунтівний військовий і там показував норов: конфліктував з адміністрацією та наглядачами, порушував режим, через що його було визнано «дуже небезпечним контрреволюціонером», часто потрапляв до одиночної камери.
9 жовтня 1937 року Омеляна Волоха засудили до найвищої міри кримінального покарання — розстрілу. Мотивувалося це тим, що засуджені на різні терміни «за контрреволюційну, націоналістичну, шпигунську та терористичну діяльність в Україні українські буржуазні націоналісти, залишаючись на колишніх позиціях, продовжували шпигунську, терористичну діяльність, створили контрреволюційну організацію — Всеукраїнський центральний блок».
Омелян Волох був розстріляний 3 листопада 1937 року в Сандармосі. Реабілітований у 1989 році.
Глазунов Геннадій. Трагедія «червоного гайдамака». Омелян Волох: сторінки суперечливої долі // День. — 2007. — 27 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/JuwnI2
Файзулін Ярослав. Отаман Волох викрав державну скарбницю УНР // Gazeta.ua. — 2013. — 18 липня. Режим доступу: https://goo.gl/uEXsym
Шевченко Сергій. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України // Радіо Свобода. — 2012. — 12 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/J1Lpzx
Шурхало Дмитро. Отаман Волох — жертва терору, яка прокладала до нього шлях // Радіо Свобода. — 2012. — 8 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/f241Sl
Я — для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю... Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів.
Олекса Тихий. Думки про рідний донецький край