Сім’я Дмитра Рудика була вигнана у 1937 році з київської квартири та заслана до Янаула Башкирської АРСР. Тільки після війни дружині і доньці пощастило повернутися. Але у двокімнатній квартирі на вулиці Прозорівській мешкали чужі люди. Щоб отримати якийсь куток, Катерині Іларіонівні довелось влаштуватися двірником. На цій «посаді» вчителька з 30-річнім стажем перебувала з 1951 до 1956 року.
Дмитро Рудик помер 31 травня 1955 року. У результаті настійливих клопотань Катерини Іларіонівни та доньки Ярослави 21 листопада 1959 року його було посмертно реабілітовано. Постанову про реабілітацію підписав старший дізнавач відділу дізнання ГУВС міста Києва майор міліції С. О. Гуренко.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/jxldCT
Веркалець Михайло. У супроводі ненії, чи пак — «Інтернаціоналу». Режим доступу: https://goo.gl/ri7Mgr
Брати Клепачі — Іван та Сергій, уродженці с. Гурівці (сучасна Кіровоградщина), піднімали на боротьбу проти радянської влади населення багатьох українських регіонів. Іван очолював повстанський загін на Криворіжжі та безслідно зник у 1920 році після зіткнення з регулярними частинами Червоної армії та частинами особливого призначення.
Сергій Клепач був офіцером Армії УНР. У 1919 році разом з В. Склярем (Шклярем) створив підпільну організацію для боротьби з радянською владою на Катеринославщині (сучасні Дніпропетровська та частина Кіровоградської областей). У 1920 році він командував куренем Степової (Олександрійської) дивізії, яка на той час успішно боролася проти більшовиків.
24 вересня 1920 року в селі Медведівці (сучасна Черкаська область) на загальній нараді Головним отаманом всіх повстанських загонів Холодного Яру та околиць обрали Костя Блакитного (К. Пестушка).
У цей час Сергій Клепач очолював загін у 1500 осіб. У 1921 році він воював у загоні отамана Іванова, а у 1922 році керував Гурівською підпільною організацією. Його люди діяли в районі Олександрії, Єлисаветграда (сучасний Кропивницький), Павлиша, станції Лікарівка, сел Верблюжки, Червона Кам’янка, Новогеоргіївська та інших населених пунктів.
Сергій Клепач опинився серед отаманів, які потрапили в засідку ЧК внаслідок більшовицької спецоперації з ліквідації повстанського руху Холодного Яру та Чорного Лісу у 1922 році. Ця операція відома під назвою «Заповіт», або «Щириє».
Сергія Клепача у 1929—1930 рр. заарештовували п’ять разів, однак щоразу йому вдавалося втекти. Він об’їздив багато губерній, шукаючи однодумців та агітуючи населення за українську державність. Побував на Донбасі — у Шахтинському районі, Слов’янську, Краматорську, де створював осередки українського повстанського руху. З весни 1930 року Сергій Клепач перебував у розшуку та діяв підпільно.
На початку 1933 року він повернувся у рідні краї, де його разом з 50 іншими підпільниками схопили чекісти. Частину відправили на примусові роботи в концтабори, інших розстріляли. Серед розстріляних був Сергій Клепач і троє його побратимів: Андрій Череп’яний, Феодосій Череп’яний і Павло Великий. Наймолодшому з них на той час виповнився 21 рік, найстаршому — 33 роки.
Гребенюк Г. С., Коваль Р. М., Коротенко В. В., Маслак О. О. Кость Блакитний, отаман Степової дивізії: Збірник документів і спогадів. — К.: Незборима нація; Просвіта, 1997.
Орел Світлана. Долинський отаман Сергій Клепач. Режим доступу: https://goo.gl/Q0VQpj
Кримінальна справа № 148372 була розпочата слідчими Міністерства Держбезпеки УРСР 11 квітня 1945 року. Того дня заарештували митрополита Йосифа Сліпого, весь греко-католицький єпископат (Григорія Хомишина, Микиту Будку, Миколу Чарнецького, Івана Латишевського) та багатьох інших священнослужителів. Вірогідно, передумовою був затверджений у квітні 1945 року план Сталіна стосовно УГКЦ.