Организация была раскрыта в октябре 1922 года Черниговским отделом ГПУ во время ликвидации банды Скрипченко и Скубана. Сначала были захвачены главари ее, а затем были пойманы пособники и укрыватели. Всего к процессу привлечены 35 человек».
Процес тривав близько тижня.
Федора Палагуту, Феодосія Лук’яненка, Григорія Книша-Книшенка, Олександра Ніколаєнка, Антона Москаленка, Антона Камишного, Дем’яна Кирдана, Катерину Скидан, Дарію Панахнову, Василя Зоца, Андріана Скубана було засуджено до розстрілу.
Беручи до уваги вкрай низький рівень розвитку звинувачених Москаленка, Камишного і Скубана, суд постановив замінити їм розстріл позбавленням волі з суворою ізоляцією на 5 років кожному, без заліку попереднього ув’язнення. У всіх конфіскували майно.
Василя Балабана та Миколу Павленка позбавили волі на 5 років із суворою ізоляцією. Теклю Стрепнову, Григорія Кирдана і Євгена Книша позбавлено волі з суворою ізоляцією на 2 роки, ІванаТимошенка — на 1 рік, Івана Буя — на 6 місяців. Усім засудженим до позбавлення волі строк попереднього ув’язнення було зараховано повністю.
Марії Сапсай, Іванові Сапсаю, Григорію Тунику, Михайлу Лук’яненку, Катерині Зоц, Івану Перепаді заборонили перебування в межах Чернігівської, Полтавської, Київської, Волинської і Подільської губерній та прикордонних до них строком на 3 роки.
Параску Кузьменко було виправдано, матеріали у її справі виокремлено в особливу справу, яку направлено до народного суду.
Суд виправдав Павла Коваля, Віктора Полевика, Гаврила Лук’яненка, Василя Майстренка, Івана Лимаря, Олександра Гищенка, Антоніну Ніколаєнко, Сергія Ніколаєнка і Сидора Дорошенка.
25 березня 1925 року президія ВУЦВК ухвалила всі смертні вироки у справі замінити на 10 років ув’язнення у концтаборі. Відомості про перегляд справи чи реабілітацію названих осіб відсутні.
Репресії проти учасників антибільшовицького руху в Україні (1917—1925 рр.): Анотований покажчик архівних кримінальних справ «Основного» фонду архівів тимчасового зберігання регіональних органів СБУ. — Х.: Права людини, 2015. Режим доступу: https://goo.gl/ZuXM9R
Леус Віталій. «Патріотичне кубло» у Ічні // Хвиля Десни. — 2015. — 17 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/W1klfL
Самбурський Костянтин. Щоденники. 1918—1928 рр. Гірка українська історія очима псаломщика з Гужівки. — К.: Гнозіс, 2015.
Травень—червень 1944 року в Криму став черговим етапом етнічних чисток з боку радянської влади. До цього вживалися превентивні заходи з ліквідації «неблагонадійних» до початку Другої світової війни.
Після відступу німецьких військ народи Криму зазнали нових переслідувань. Значною мірою вони стосувалися представників кримськотатарського народу. 180 014 осіб підлягло депортації під час силової військової операції. Вона тривала з 18 до 20 травня 1944 року.
Згодом до Радянської армії мобілізували шість тисяч кримських татар призовного віку, яких вивезли до міст Гур’єв, Рибінськ, Куйбишев. Додатково п’ять тисяч кримських татар і три тисячі представників інших національностей, за вказівкою Берії, спрямували з Криму в розпорядження тресту «Московвугілля».
«Очищенню» Кримської АРСР від «антирадянських елементів» сприяла постанова Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року № 5859сс «Про кримських татар». У ній, зокрема, йшлося: «...в период оккупации Крыма немецко-фашистскими войсками, участвуя в немецких карательных отрядах, крымские татары особенно отличились своими зверскими расправами по отношению к советским партизанам, а также помогали немецким оккупантам в деле организации насильственного угона советских граждан в германское рабство и массового истребления советских людей….»
Сталін детально розписав механізм депортації всіх татар з території Криму в Узбецьку РСР до 1 червня 1944 року. В операції задіяли 32 тисячі співробітників НКВС. Кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти ешелонами відправляли на схід.
Відповідно до іншої постанови Державного комітету оборони СРСР від 2 червня 1944 року, депортації підлягали й інші етнічні групи. З Криму виселили усі грецькі, вірменські, болгарські сім’ї — 16 006 греків, 9821 вірмен, 12 628 болгар. Постанова від 24 червня 1944 року стосувалася депортації мешканців Криму підданства Туреччини, Греції, Ірану. Депортовані народи Криму мали другу категорію спецпереселенців, виселених довічно. Під час операції з переселення порушувалися усі громадянські права.