Репресовані кримчани позбавилися статусу спецпереселенців лише 27 березня 1956 року після указу Президії Верховної Ради СРСР (греки, болгари, вірмени) та 28 квітня 1956 року (кримські татари), однак не мали права на компенсацію втраченого при виселенні майна та повернення в місця колишнього проживання.
Головченко Володимир. Депортація кримськотатарського народу 1944 р. — прояв злочинної сутності національної політики сталінізму. Режим доступу: https://goo.gl/IHQWLp
Документи щодо депортації з Криму представників кримськотатарського та інших народів у 1944 р. Режим доступу: https://goo.gl/bhuXg6
Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях.— К.: Інститут історії України НАН України, 2014 Режим доступу: https://goo.gl/K4Nkrx
Кульчицький Станіслав. Український Крим // День. — 2009. — 18 лютого. Режим доступу:https://goo.gl/0xlm8n
Пагіря Олександр. Депортація кримських татар у травні 1944 року // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/BWiLw8
Не должна страна людей испытывать. Не должны мы жить в стране, где человек запросто может превратиться то ли в героя, то ли в сволочь. Уж если кому захотелось адреналина — просим в горы, в пустыню, в Марианскую впадину нырнуть, в конце концов, но не должна страна создавать ему такие условия! Большинство людей должны прожить свою жизнь так, чтоб они даже не подозревали, что в какой-то ситуации они могут оказаться негодяями.
Семен Глузман, з інтерв’ю
Увагу органів держбезпеки Семен Глузман привернув після заочної судово-психіатричної експертизи у справі генерала Петра Григоренка, у якій доводив недоцільність та незаконність дій радянських лікарів і безпідставність діагнозу. Його робота була анонімно поширена у самвидаві, проте слідчі встановили авторство. 15 березня 1972 року вдома у фахівця пройшов обшук, під час якого заборонених матеріалів чи речей виявлено не було. За два місяці, дорогою до станції швидкої допомоги, де працював Глузман, його зупинили двоє співробітників КДБ та відвезли до Печерського управління. Як згадував Семен Глузман, тоді він подивився у вікно та подумав, що, можливо, востаннє бачить дерево.
Перші дві доби арешту були досить коректними як на стандартні методи радянських спецлужб. Батькам нічого не повідомили, фізичного впливу на затриманого не було. Не проводили виснажливих нічних допитів. Проте в камері сидів інформатор, а на волі активно «обробляли» друзів. В результаті один з них «розколовся».
Офіційне обвинувачення базувалось на поширенні самвидаву, але фактично розроблялась лінія причетності до справи Григоренка. До осені 1972 року відбувалося збирання матеріалів.
Суд над Глузманом тривав майже тиждень — з 12 до 19 жовтня 1972 року. Обвинувачували його за статтею 62, частиною 1 Карного кодексу УРСР — антирадянська агітація і пропаганда. Глузман отримав 7 років позбавлення волі у таборах та 3 роки заслання, які відбував біля Пермі.
У таборах він і далі захищав права людини. Виступав проти жорсткого ставлення до політв’язнів, негуманного режиму утримання, передавав на свободу інформацію про реальний стан у таборах, підтримував акції протесту разом із іншими в’язнями, в тому числі численні голодівки. Написаний у таборі та присвячений Леоніду Плющу «Посібник з психіатрії для інакодумців» потрапив у самвидав та був поширений на Заході.
На підтримку дисидента виступали академік Андрій Сахаров, генерал Петро Григоренко та багато інших, активісти надсилали листи до психіатрів різних країн, аби проінформувати про перебіг утримання Глузмана у неволі. У Женеві у 1975 році було створено Міжнародний комітет боротьби зі зловживаннями в психіатрії.
Активна підтримка стала поштовхом до відкриття у вересні 1975 року ще однієї справи проти Семена Глузмана за статтею 62, частиною 2 Карного кодексу УРСР. У грудні того самого року він оголосив про відмову від радянського громадянства та надіслав заяву про це до ООН.
За роки ув’язнення Семен Глузман перебував у табірній тюрмі, штафному ізоляторі, приміщеннях камерного типу... На щастя, як згадує психіатр, фізичного насильства над ним не чинили. «Я просто хотів правди», — підкреслює він в інтерв’ю.