В’язні жорстоко розплатились за 40 днів волі. Від куль та під гусеницями танків загинуло 700 осіб, сотні були поранені. В офіційних даних кількість загиблих була сильно занижена. Адміністрація пустила чутки, ніби після початку озброєного вторгнення в’язні вбивали одне одного, але це була неправда. Після придушення повстання людей змусили копати могили — поховали 300 осіб, інших вивезли в степ. Частину повсталих закрили у «чорних воронках» і вивезли у невідомому напрямку.
«Уся земля була залита кров’ю. На тій території, де щойно був табір, трупів лежало стільки, що не можна було йти, не ступаючи на криваве місиво. Отак солдати виводили під дулом автомата тих небагатьох, хто залишився у живих. Коли пилюка сіла, в зону в’їхали самоскиди і солдати почали вантажити на них розстріляних та рештки розчавлених гусеницями. Вивозили ховати в степ, де екскаваторами для цього викопали траншеї. Я бачив, як вантажили на самоскиди не лише мертвих, але й поранених, покалічених. Їх, ще живих, закопували бульдозерами разом із мертвими», — згадував страшний день Ілько Тафійчук.
Суд над активістами Кенгірського повстання відбувся у липні та серпні 1954 року. Частину засудили до 10 років таборів, декому згодом ув’язнення замінили на розстріл. Кенгірці, що вижили чорного дня, змушені були дати підписку про нерозголошення — радянська влада боялась проявів волі і намагалась не допустити подібного в інших каральних таборах.
Як відомо з історії, тюрма змінюється, коли у ній проливається кров. «Ми відчули себе не «номерами», а людьми», — говорив про неймовірне єднання відчайдушних повстанців Вагаршак Батоян.
В’ятрович Володимир. Історія з грифом «Секретно». ГУЛАГ. Кінець імперії терору // ТСН.ua. — 2011. — 30 червня. Режим доступу: https://goo.gl/yW2COa
Дерев’яний Ігор. Українські повстанці в ГУЛАГу: боротьба триває // Тиждень. — 2012. — 21 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/WuNpt1
Зінченко Олександр. Кенгір, Хрущов та любов. Як кохання зруйнувало Імперію Зла // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2014. — 26 червня. Режим доступу: https://goo.gl/WGH2rw
Кенгір. Сорок днів свободи: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/uN5YY0
Орел Світлана. Кенгірське повстання очима в’язня ГУЛАГУ з Кіровоградщини // Гречка: Інформаційний портал. — 2014. — 5 травня. Режим доступу: https://goo.gl/IeUa6l 18 травня 1972 року заарештована правозахисниця Надія Світлична: Операція «БЛОК»39
18 травня 1972 року в Києві була заарештована правозахисниця, дисидентка, редакторка-укладачка «Вісника репресій в Україні» Надія Світлична.
Того дня Світлична відвела дворічного сина Ярему до ясел. «До вечора!» — прозвучало їхнє звичне щоранкове прощання. На той час Світлична вже щодня чекала арешту, але саме 18 травня чомусь не «відчула», що прощається з дитиною на 1,5 року.
КДБ серйозно зацікавився Світличною ще у 1967 році, після резонансного розгону маніфестації на честь дня перепоховання Шевченка 22 травня. У 1968 році Світлична була звільнена з роботи, а вже з січня 1972 року — після відомих «покосів» — її чи не щодня викликали на допити у справі брата, поета Івана Світличного.
Пресинг посилювався, і рівно за місяць до арешту, 18 квітня 1972 року, Світличній влаштували «імітацію арешту». У кабінеті слідчого їй офіційно оголосили, що вона заарештована, що існує «постанова». У присутності жінки подзвонили до дружини її брата Леоніді (Льолі) і сказали забрати Ярему з ясел. Але згодом прийшов начальник слідчого відділу і почав провадити «виховні бесіди»… Врешті-решт слідчий повідомив Світличній, що вона вільна до завтра і може «подумати».
«Я думала тільки, коли мене арештують: чи в тролейбусі, чи після тролейбусу, чи дадуть побачитися з сином, чи не дадуть побачитися з сином?» — згадувала вона.
Надії дали можливість бачитися з сином ще впродовж місяця. До 18 травня вона тричі на тиждень — «але вже з зубною щіткою і з пастою, з піжамою» — ходила на допити. Щоправда, саме 18 травня Світлична нічого з собою не взяла, бо була впевнена, що йде лише на черговий допит.
Коли стало відомо, що Світличну заарештували, її брат кинувся до ясел по Ярему, але дитини там уже не було. Перш ніж зачинити Надію в камері, їй повідомили, що сина забрали до сиротинця, у Ворзель.
Тільки зусиллями братової родині вдалося забрати Ярему з сиротинця і віддати бабусі, яка жила на Луганщині.
Майже рік Надія Світлична провела в ізоляторі КДБ на Володимирській. У травні 1973 року вона була засуджена Київським обласним судом за статтею 62 ч. 1 Карного кодексу УРСР на 4 роки таборів. Покарання відбувала в селі Барашево в Мордовії. Сина Світлична за роки ув’язнення бачила тричі — дозволялося одне побачення на рік, причому під час першого з побачень дитина її не впізнала.