5 червня 16,5 тисяч в’язнів оголосили непокору адміністрації. Арештанти вивісили чорний з червоною смугою прапор — стяг повсталої зони. В’язні розподілили між собою обов’язки: медчастина, кухня, агітація, поширення інформації, культурно-виховна робота. У таборі активно запрацювали гуртки, бібліотека, відбувались концерти та навіть спортивні змагання. Охорона порядку арештантів за рівнем дисципліни та організації легко переплюнула офіційну тюремну. Повстанці вимагали змінити керівництво Горлагу, скоротити робочий день, гарантувати вихідні, дозволити листування і побачення, зняти замки з бараків, а номерні знаки — з людей, вивезти з табору всіх інвалідів.
Керівником повсталих третьої зони був легендарний в’язень Данило Шумук (коли у 1987 році він емігрував до Канади, президент США Рональд Рейган запросив його як почесного гостя до Білого дому на відзначення річниці Декларації прав людини). Тривожні сирени не замовкали, на трубах котелень майоріли прапори, у повітря злітали сотні сигнальних зміїв з листівками та інформацією про кричуще порушення прав людини у таборі: «Нас розстрілюють і морять голодом. Ми домагаємося виклику Урядової комісії. Ми просимо радянських громадян надати нам допомогу — повідомити уряду СРСР про знущання над в’язнями в Норильську». Колишні моряки азбукою Морзе передавали повідомлення у різні куточки табору, що допомагало координувати дії.
Місяць перемовин із адміністрацією минув майже безрезультатно. 4 липня офіційна сторона поставила ультиматум (що дечим перегукувався з головним лозунгом повстання — «Воля або смерть»): вихід за зону або розстріл. Щоб уникнути численних жертв, один з керівників повстання Євген Грицяк вивів в’язнів. 6-та жіноча зона була оточена 7 липня, арештантки стояли пліч-о-пліч і скандували: «Стріляйте! Свобода або смерть!» Цілу ніч солдати не наважувались іти на штурм, а вранці почали обливати жінок водою — під потужними потоками холодної води жіноча зона впала.
Найдовше протрималася зона, очолювана Шумуком. Лише 4 серпня до території табору в’їхало сім вантажівок із солдатами. На штурм одного сектору мобілізували навіть цивільних комсомольців збудованого в’язнями міста Норильська. Під кулеметними чергами загинули 57 осіб, було поранено 98.
Тіла загиблих сміливців поховані під горою Шмідтіха.
Горбачевський Олексій. Як українці перемогли сталінізм. 58 років Норильському повстанню // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 31 травня. Режим доступу: https://goo.gl/ SdPRpx
Грицяк Євген. Короткий запис спогадів. Історії Норильського повстання. — Балтимор-Торонто, 1980. Режим доступу: https://goo.gl/X4hycN
Норильське повстання 1953 року: архівні фото // Радіо Свобода. — 2013. — 11 травня. Режим доступу: https://goo.gl/ 7VSMMS
Мечислава Гаска, який був членом компартії з 1922 року та писав актуальні твори у стилі червоної епохи, звинуватили у «контрреволюційній діяльності». Підставою для арешту стало його членство у літературній організації «Західна Україна». До його квартири у харківському будинку літераторів «Слово» «вартові Революції» завітали 31 травня 1934 року.
Виснажливі допити, що затянулись на кілька діб, свідчення нібито очевидців та звинувачення у зраді Батьківщини зламали Гаска. Письменник вирішив підписати «зізнання» у злочинах, вигаданих слідством. Прихильне ставлення до політики партії та співпраця зі слідством врятували його. Особлива нарада винесла Гаску вирок: 3 роки концтаборів.
Мечислав Гаско відбував покарання у Печорських таборах разом із Остапом Вишнею та Володимиром Гжицьким. Після повернення до Києва видавав збірки поезій, монографії й нариси.
У 1956 році Київський військовий трибунал скасував постанову Особливої наради та припинив справу Гаска за відсутністю складу злочину.
Гаско Мечислав Эдмундович // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/ r2IM4I
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/xPpFB5