«Справа Добоша» стала початком масової «зачистки» митців, науковців та громадських активістів. Вона тривала з 1972 до 1973 року і торкнулася близько 200 людей, серед яких Василь Стус, Данило Шумук, Стефанія Шабатура, Василь Овсієнко, Ірина Світлична та інші.
Добош. «Справа Добоша» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2006. — 1 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/nooT6a
Захаров Борис. Сорок років від дня «Генерального погрому» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2012. — 10 січня. Режим доступу: https://goo.gl/t2cmLf
Кіпіані Вахтанг. «Антирадянщики». Погромний січень 72-го. Режим доступу: https://goo.gl/oDX7ri
Овсієнко Василь. Особистість проти Системи. До 40-річчя арештів 1972 року // Україна молода. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1W1tVnk У ніч проти 4 червня 1946 року було винесено вирок у справі ієрархів УГКЦ41
Приниження арешту, допитів та несправедливого суду Йосиф Сліпий зазнав буквально за декілька місяців після інтронізації на митрополичий престол. Він відсидів загалом 18 років (сів у віці 53 років, а вийшов 71-річним) — його звільненням уже за «відлиги» опікувались Папа Римський і президент США.
Йосиф був наступником митрополита Андрея Шептицького. Сподіваючись, що УГКЦ зможе пристосуватись до радянського ладу, він певний час намагався запевнити Кремль у тому, що очолювана ним Церква «поза політикою». Джерела свідчать, що Йосиф Сліпий спробував завершити розпочате ще Шептицьким збирання коштів на користь поранених червоноармійців і передав до Москви 100 тисяч рублів як пожертву грекокатоликів у фонд Червоного Хреста.
Але сподівання на порозуміння були марними. НКВС розробляло справу проти керівництва УГКЦ під кодовою назвою «Ходячие» з 1939 року. Контрастна ілюстрація: ще в грудні 1944 року посланці УГКЦ були прийняті у Раді Народних Комісарів СРСР, де їх запевнили у лояльному до них ставленні, а вже в ніч проти 11 квітня 1945 року сталися обшуки в соборі Святого Юра.
Для цієї операції було виділено 62 співробітники КДБ та 121 (!) боєць внутрішніх військ НКВС. Тільки для арешту Йосифа Сліпого було відряджено групу з шести оперативників.
Зберігаються оригінали 48 протоколів допитів митрополита, але цілком можливо, що їх було більше. Перша зустріч Йосифа Сліпого зі слідчим тривала понад шість годин. Допити найчастіше розпочиналися у першій половині дня і тривали до глибокої ночі. Слідство вимагало від митрополита зізнань в антирадянській і націоналістичній діяльності.
29 травня — 3 червня 1946 року було проведено закрите судове засідання без участі обвинувачення і захисту. Вирок було оголошено в ніч проти 4 червня. Усіх підсудних було визнано винними в антирадянській і контрреволюційній діяльності і засуджено: митрополита Йосифа Сліпого — до 8 років виправно-трудових таборів, прелата Петра Вергуна — до 7 років таборів, єпископів Миколу Чарнецького і Никиту Будку — до 5 років таборів кожного. Єпископ Григорій Хомишин помер у в’язниці під час слідства. Матеріали стосовно єпископа Івана Лятишевського було виділено в окрему справу, а його самого заслано до Казахстану на 5 років.
У червні 1953 року Йосифа Сліпого викликали до Москви для налагодження контактів з Ватиканом й запропонували написати працю з історії УГКЦ в СРСР. Але в 1954 році, після розстрілу Берії, митрополита знову відправили на поселення до Сибіру, до будинку інвалідів. У 1957 році був конфіскований рукопис написаної митрополитом «Історії», що стало причиною нового арешту. Вчергове засуджений — на 7 років — Йосиф Сліпий був направлений на Камчатку, згодом у Тайшетські табори.
У грудні 1960 року митрополита привезли до Києва, запропонували виступити з відозвою проти Папи Римського, але Йосиф Сліпий відмовився. Через це у 1961 році він був визнаний особливо небезпечним рецидивістом і знову відправлений до Мордовії (прибув туди хворим на запалення легень).
Визволення митрополита пов’язане з Папою Іоанном ХХІІІ та президентом США Джоном Кеннеді. Представник Кеннеді Норман Казенс, їдучи до Москви під час Карибської кризи, відвідав Ватикан, де дізнався про долю Йосифа Сліпого, і згодом на зустрічі з Нікітою Хрущовим поставив питання про звільнення 70-літнього митрополита. У 1963 році Йосиф Сліпий виїхав до Рима.
3 червня 1991 року Йосиф Сліпий, Микола Чарнецький, Никита Будка і Петро Вергун були реабілітовані на підставі статті 1 Закону УРСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», однак невдовзі, 11 липня 1991 року, Прокуратура УРСР дійшла висновку, що вищеназвані священнослужителі засуджені справедливо та не підлягають реабілітації.