Вечный огонь соловецкого костра // Соловки: Энциклопедия: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/EpMFgB
Галковська Надія. Зустрілися через століття… Режим доступу: https://goo.gl/TrLY8z
Скуратовський Вадим. Ладя Могилянская. Из полузабытых имен // Столичные новости. — 2003. — 8—14 июля. Режим доступу: https://goo.gl/Bj20G3
Для ефективнішого «виробництва» «ворогів народу» ЦВК СРСР оновило положення про державні злочини — доповнило статтю «Про зраду Батьківщині».
Члени сім’ї «зрадника», навіть якщо вони поняття не мали про злочин, за новими законами мали постати перед судом, який позбавляв їх виборчих прав і відправляв на заслання до Сибіру. З цього моменту провина передавалась у спадок.
У 1934 році вперше було закріплено законом поняття «член сім’ї зрадника Батьківщини». З одного боку, «зрадник» мав добре подумати перед скоєнням злочину, якщо під удар ставала вся його родина. З іншого — у Радянському Союзі «зрадниками Батьківщини» були мільйони громадян, а нові зміни до закону дозволяли не лише тримати народ у ще більшому страху, а й гарантувати новий етап роботи для робітників державних каральних служб.
Базовий принцип правосуддя — винною є лише та людина, яка вчинила злочин, — було порушено і юридично закріплено у Кримінальному кодексі СРСР.
08.06.1934 — в СРСР була прийнята постанова про кримінальне покарання за зраду Батьківщини // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/EwTe59
За 10 років після оголошення у червні 1925 року всього світу «ворожим капіталістичним оточенням» у законодавстві СРСР з’явився новий закон.
За втечу «щасливих радянських громадян» за межі СРСР закон від 9 червня 1935 року передбачав покарання у вигляді смертної кари. Родичі «перебіжчика» також оголошувались злочинцями. Ця жорстока міра слугувала надійним запобіжником проти нелегальної еміграції в разі повторення голоду і гарантувала мінімальний витік інформації з СРСР про порушення прав людини та геноцид.
Перестраховка та відгородження від Заходу не торкнулись більшості сільського населення, яке не мало паспортів, отже, не могло вільно пересуватися і було прив’язане до конкретного колгоспу. Але нововведення відіграло величезну психологічну роль у побудові держави «казарменного типу».
В СРСР прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. Режим доступу: https://goo.gl/HtmfL9
Оперуповноважена Пера Гольдман, чиє ім’я часто фігурує у кримінальних справах митців, далі шукала жертв серед українських інтелігентів. У червні 1937 року її увагу привернув поет Іван Семиволос — «учасник української націоналістичної фашистської терористичної організації». Оперуповноважена постановила, що перебування на волі літератора, який навіть не підозрює про свої темні антирадянські наміри, може негативно позначитись на ході слідства.
16 липня поета заарештували. Особлива нарада при Наркомматі внутрішніх справ СРСР 4 листопада вирішила ув’язнити Івана Семиволоса за контрреволюційну діяльність на 8 років виправних таборів. В архівах збереглись листи Семиволоса на ім’я Сталіна, у яких він просив переглянути справу.
У медичному акті, складеному в одному з лікувальних пунктів Каргопольлагу, записано, що 17 грудня 1943 року о 3:40 Іван Семиволос помер від серцевої недостатності при відкритій формі туберкульозу легень і пелагрі (важка форма авітамінозу).
У 1958 році за поданням Спілки письменників Україні Івана Семиволоса посмертно реабілітовано.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/O8KwGn