Рихлік опанував усі слов’янські мови і встиг випустити чимало наукових статей і дві книжки, доки взимку 1931 року його не заарештував НКВС. 13 червня 1931 року на сфабрикованому суді як «агент зв’язку» вигаданої чеської шпигунської організації вчений був покараний 10 роками у виправних закладах Сибіру та Карелії. У 1932 році Євген Антонович звернувся до прокурора УСРР із клопотанням про перегляд справи.
Постановою судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 26 грудня 1932 року було залишено попереднє рішення.
Євген Рихлік помер у 1937 році за нез’ясованих обставин. 1958 року його вирок було скасовано за недоведеністю обвинувачення.
Власенко О., Курильчук Н. Чехи на Волині: історія та сучасність: збірник наукових праць. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. Режим доступу: https://goo.gl/jBIqZz
Рихлік Євген Антонович: [Біографія]. Режим доступу: https://goo.gl/6v3moy
Микола Булатович — поет-футурист, член «Нової генерації» і Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, автор двох збірок, журналіст, художник, перекладач Пушкіна і послідовник Маяковського — був затриманий за рішенням Пери Гольдман, сумнозвісної енкаведистки з управління держбезпеки з компонування звинувачень художній інтелігенції України. 14 червня 1937 року слідча Гольдман встановила, що комсомольця Булатовича необхідно заарештувати, бо він особливо небезпечний для режиму.
Під час допиту його звинуватили у спілкуванні з письменниками-контрреволюціонерами: Вишнею, Чечвянським, Вухналем, Бобинським, Ірчаном, Епіком, Семенком, Чигирином, Шкурупієм, Влизьком, Колесником, Саченком, Калянником, Щупаком, Коваленком, Яловим. Йому пригадали розстріл якогось далекого родича за участь у збройному повстанні і дорікнули, що його батько, священик, до революції орендував у Монастирищенському повіті 100 десятин землі. За ці «провини» поета звинуватили в членстві в українській націоналістично-фашистській терористичній організації. Його прізвище занесли до першої категорії «Сталінських списків».
2 вересня 1937 року виїзна сесія Військової колегії засудила Миколу Булатовича до розстрілу з конфіскацію особистого майна. Протягом доби вирок виконали. Реабілітований Микола Булатович 1957 року.
Булатович Николай Евгеньевич // Сталинские списки: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/l0vztL
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI
За свідченнями Маргарити Августівни45, в ніч проти 15 червня 1919 року вона з чоловіком верталася додому. Біля самого будинку, де вони жили, до них гукнули: «Стій, будемо стріляти!» І одразу ж підійшло троє чоловіків. Один з них, одягнутий у шкіряну куртку і матроську безкозирку, високий брюнет, сказав, звертаючись до Мурашка: «Ви затримані, ходімте до Подільської комендатури». Мурашко показав їм документи, пояснив, хто він, але невідомі силоміць кудись його повели. А вранці Мурашка знайшли убитого на Дорогожицькій вулиці в садку будинку № 18. Вбивці зняли з нього діагоналевий піджак, жилет, обручку, а також перстень із коштовним каменем, забрали парусиновий гаман.
Це свідчить про те, що Мурашка вбили грабіжники.
Іван Головченко, міністр внутрішніх справ УРСР у 1962—1982 рр.
З початку 1919 року Київ, де вдруге була встановлена радянська влада, переживав буквально епідемію вбивств та замахів: і кримінальних — задля грабунків, і політичних — «індивідуального» терору. У київських газетах навіть з’явилася спеціальна рубрика «Загадочные убийства».
Обставини загибелі видатного українського художника, одного з фундаторів Української академії мистецтв Олександра Мурашка дійшли до нас у двох версіях.
Автор першої з них, частково наведеної вище, спираючись на тоді ще не опублікований протокол допиту дружини художника, офіційну версію слідства та власні припущення, доводив, що Мурашка вбила банда турків-булочників, частину членів якої розстріляли, а частину вислали з міста за два місяці після злочину.