Михайло. Сам ти мошенник! Дурна твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?
Данило. Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!
Каленик. Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!
Данило. Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось - у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!
Каленик. То, по-твойому, і я вже совість потеряв?
Данило. І ви, тату, потеряєте її, як слухать станете Михайла.
Михайло. Ти йому образи, а він тобі луб'я!
Каленик. Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то й живи ж своїм розумом! І от моє послідне слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!
Данило. То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!
Каленик. Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому... Як я сказав, то так і буде! Женися собі на кому хочеш, про мене, хоч на московці, що юрбу парубків за собою водить... Мені однаково... Тілько від мене не жди помочі!.. Серце моє кровію обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили... Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!
Данило. Не пропаду, тату! Гріх вам так гніваться на мене за те, що я по-божому жити хочу.
Михайло. Так ти у монастир ішов би, тобі в ченці прямий шлях!
Данило (палко й сердито). А!! Знаю я, що ти готов запакувать мене куди-небудь подальше, хоч би на той світ, - аби самому загарбать власність всю!.. Ти настроїв батька протів мене, ти підвів усю машину! Хіба не знаю я? За те, що обікрав мене, - розумним всі тебе прославлять, а ти ще й зуби скалить будеш надо мною, щитаючи дурним!.. Мошенник, злодій ти!..
Каленик. Ах ти ж, чортів сину! То ти так старших поважаєш? (Хоче піймать Данила за чуба.)
Данило (хвата батька за руки). Тату, тату! Не доводьте до гріха!..
Каленик. Геть з очей моїх! Геть з двору зараз! Щоб я тебе не бачив!..
Михайло (одводить батька). Не гнівайтеся, тату, бо ви заслабнете ще через нього!.. Ходімо відціля, заспокойтесь, тату! (Веде його.)
Каленик (дуже зворушений). Супостат!.. На батька руки підіймаєш! Вигодував на горе собі... Іди з двору, щоб і дух твій тут не пах!.. Іди!
Вийшли.
Данило (один). Як грім упало все на голову мою відразу! А!! Мов залізним обручем хто голову здавив! Немає думки ніякої... Куди ж тепер?.. Усі надії, усі заміри розбилися!.. Я дурний за те, що грабить других не умію... Невже ж мене обманює моє серце?.. Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людьми її нема?!
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Убога, але чистенька хата Гайдабурихи.
Одарка (загляда у вікно). Одним одну дочку маю, та й та не така, як людські діти. Не слуха, все робе по-свойому, а з того свого нічого путнього не виходе. Лихо, та й годі, з нею! Парубки за нею сліпма упадають, а їй тілько б жартувать!.. Отак доковерзується, що після ніхто й не гляне... Аж серце у мене болить, як подумаю, що вона добігається до чого-небудь... І кліпай тоді очима перед людьми! Не видко й досі! І куди повіялася - сама не знаю, а вже пора й проти череди йти!.. Пастуха такого ірода найняли, що як прижене череду до села, то вже й не глядить, куди скотина лізе; вигін попід самою Окунівською левадою, у полі чорно - звісно осінь, а в леваді зеленіє ще; тілько не вийдеш проти череди, то гляди й ускочить худоба в шкоду; а вже Михайло Окунь і батька рідного не помилує-плати штрап! Ні, мабуть, не діждусь, треба замкнуть хату! (Бере замок.) Посидить під призьбою, як прийде.
Хутко входе Мар'яна; біла свита надіта на один рукав. Скида свиту й кладе на піл.
Одарка. Насилу! І де ти вієшся?
Мар'яна. Де була, мамо, там нема! А ви куди зібрались? Дайте мені лишень ключі від комори.
Одарка. Нащо тобі?
Мар'яна. Гість, мамо, прийде!.. Треба хоч сала та огірків дать на закуску! Чого ви дивитесь? Мерщій!
Одарка. Диви, яка багатирка! Вже гостей почала скликать!.. Який там гість?
Мар'яна. Михайло Окунь.
Одарка. Ой Мар'яно, Мар'яно! Не по тій дорозі скачеш ти; гляди, щоб часом не спіткнулась!
Мар'яна. Мамо, не вигадуйте! Чого не знаєте - то краще мовчіть.
Одарка. Нащо тобі Михайло Окунь здався?.. Ти казала, що Данило буде сватать.
Мар'яна. Не журіться! Я знаю, що знаю!
Одарка. Гляди, щоб тії Окуні не покололи рук тобі!
Мар'яна. Я в рукавицях, - не поколють!
Одарка. Здається, двох ти ловиш - не піймаєш ні одного!!
Мар'яна. Я не ловлю ні одного, самі під сітку йдуть, як перепели!
Одарка (здвигує плечима). З тобою не зговориш! І в кого ти така вродилась?
Мар'яна. Сама не знаю! Родилась, як усі, а жить навчилась від людей... Та годі вам, мамо: ви спізнитесь до череди!... Давайте лиш ключі.
Одарка (дає ключі). Тьфу! (Виходячи.) Роби як знаєш!
Мар'яна (сама). Отак краще: "Роби як знаєш!" Не плюйте, мамо, не плюйте, бо ви не знаєте моїх замірів, а в мене голова кругом іде!.. Михайло хлопця прислав сказать, що він нові плете тенета і ввечері сьогодня принесе... Які ж тенета? Не можу розгадать! Мабуть, дознавсь, що сватать думає мене Данило... Чого ж він хоче? Невже заздрість узяла його?.. Звідкіль же заздрість та? Виходить, сам мене він любить... О, ще не зав'яла моя краса, ще і очі мої блищать і манять парубків - я знаю. Хоч до Данила більш лежить моя душа, та байдуже! Любощі - дурощі! Обійдеться і без любові: кохала я доволі без пуття!.. Тепер мені той буде любий, котрий посвата. Цікаво дуже, які тенета принесе Михайло? Тепер піду в комору, закуску принесу. (Виходить.)
Пусто.