190
Багатства прагнеш ти… Та чи в багатстві сутьКороткого життя? Всі, хто живе, умруть.Життя у позику тобі даеться — отже,З ним розлучитися щодня готовий будь!
191
Ми поряд з келихом тримаємо Коран,То йдем у праведний, то знов у грішний стан.Під синім небом цим не зовсім ми кафіриI не належимо цілком до мусульман.
192
Немало і до нас було ночей і днів,Так само небосхил танок одвічний вів.Тихесенько ступай, бо глина під ногамиБула зіницями місяцевидих дів.
193
Із глека повного, із наших повних чарСкуштуймо в затишку лози солодкий дар!Живім, поки живі — і поки пару глеківІз праху нашого не виліпив гончар!
194
Над марним світом цим не треба вболівати,Хай серця не смутять його розкішні шати.Минуле відійшло, майбутнього не видно!Тож майся весело — і не зважай на втрати!
195
Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина,I добрії свої збезчестим імена!Як треба — й підстилку пропиймо молитовну!А сором… нащо він, коли душа хмільна!
196
Святковий місяць наш іще засяє ново.Тож веселись і ти! Все убране святково.Старий від слабості поблід і зажурився —I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.
197
Що я закоханий, у тім гріха не бачу.Про це з невігласом я й слів дарма не трачу.Адже кохання мед лікує тільки мужніх,Непомічний він тим, хто має іншу вдачу.
198
У світі нашому, в його ділахЯ тільки марність бачу, тільки прах.Куди не гляну, бачу я для себеЛише біду… Хвала тобі, Аллах!
199
Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем,Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим.Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонцеВставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.
200
У місті вславишся — не обминеш огуди.В кутку сидітимеш — назвуть зловмисним люди.Ільясом, Хизром будь — не пощадять, тож кращеЖиви самотником і не ходи нікуди.
201
О Майстре, нашого життя первопричина!Чом стільки має вад твій первотвір — людина?Як добре виліпив, навіщо розбиваєш?А вийшла помилка — чия ж у тім провина?
202
Своєї долі ми не зменшим, не примножим —Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!Твої й мої діла, оскільки нам відомо,Переінакшити ми все одно не зможем.
203
Коли в тобі самім добра і зла зерноI Долею твій шлях накреслений давно,Ти неба не картай, а розміркуй: за тебеУ тисячу разів нещасніше воно!
204
Поглянь на випнутий угору небосхил,Що найкмітливіших утоптує у пил!На дружбу келиха й сулії, що устамиСтулились, поки кров їй витікає з жил!
205
О серце, все збери, що маєш! Край водиСадочок радості собі опоряди —Й побувши у ньому вечірньою росою,Знімись удосвіта й назавжди пропади!
206
Розумним і твердим у цьому світі будьІ завжди мовчазним у цьому світі будь!I, поки очі є, язик і вуха в тебе,Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!
207
Приємніш пить вино, до гарних залицятись,Аніж в удаваній побожності вправлятись.Коли усіх п'яниць поглинуть має пекло,Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?
208
Найкраще пить вино у віці молодім,Укупі з милою, з товаришем своїм.Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий,I пить без просипу — єдине щастя в нім.
209
Доволі мріяти про барви й аромати,Гидкого й доброго у всесвіті шукати!Хоч ти Земземом* будь і джерелом життя,А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!
* Священна криниця.
210
Ця піала вина — всіх вір і раю варта,А крапелька його — вінця Китаю варта.Всіх радощів життя ця дивна гіркота,Що в чарку з глечика я наливаю, варта.
211
У час, коли роса тюльпан укриє сивоЙ фіалка хилиться, трави таємне диво,Як любо глянути на пуп'янок зелений,Що зборочки свої підтикує дбайливо!
212
Під старість хилиться і кипарис гіллястий.Мій вид гранатовий зробився попелястий.Чотири підпірки і дах мого буттяВже похилилися й загрожують упасти.
213
Про вчора не гадай — воно навік зів'яло,Про завтра не журись — воно ще не настало.Минуле й завтрашнє — підпора ненадійна!Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!