На сходах нас наздогнав Ґордон Ґельдерман.
— Ти знову розмовляла з нішею, Ґвендолін. Я бачив на власні очі.
— Так, Ґордоне, це моя улюблена ніша. Вона ображається, якщо я з нею не розмовляю.
— Ти знаєш, що ти якась дивакувата, еге ж?
— Звісно, знаю, дорогенький Ґордоне. Але в мене принаймні не ламається голос.
— Це пройде, — запевнив Ґордон.
— Було б добре, якби ти сам пройшов, — пробурчала Леслі.
— Ох, ви двоє, звичайно, знову хочете поговорити, — здогадався Ґордон. Він своїм звичаєм чіплявся, як реп'ях. — Розумію. Ви сьогодні просиділи голова до голови лише п'ять годин. Може, сходимо сьогодні в кіно?
— Ні, — відрубала Леслі.
— Та я теж не можу, — зітхнув Ґордон, ступаючи за нами вестибюлем, наче тінь. — Мені треба писати цей безглуздий твір про каблучки з печаткою. Я вже говорив, що ненавиджу містера Вітмена?
— Так, хіба що разів сто, — сказала Леслі.
Не встигли ми ще вийти на вулицю, як я помітила перед шкільними воротами лімузин. Серце моє закалатало. Мені досі було страх як незручно за вчорашній вечір.
— Ти ба! Це що за тачка? — присвиснув Ґордон. — А що, коли недарма шириться чутка, буцімто в нашу школу ходить дочка Мадонни — зрозуміло, інкогніто і під вигаданим ім'ям?
— Та ясно, — сказала Леслі, примружившись на сонці. — Тому її забирають на лімузині. Щоб ніхто не помітив її інкогніто.
На лімузин витріщалося кілька школярів. Синтія та її подруга Сара теж стояли на сходах і дивилися. Дивилися вони, правда, не на лімузин, а трохи правіше.
— А я думала, що стару кар'єристку хлопці не цікавлять, — сказала Сара. — Навіть такі розкішні екземпляри.
— Можливо, це її кузен, — припустила Синтія. — Чи брат.
Я вчепилася в лікоть Леслі. На нашому шкільному дворі справді стояв Ґідеон у джинсах і футболці. Він розмовляв із Шарлоттою.
Леслі відразу зрозуміла.
— А я думала, що в нього довге волосся, — сказала вона з докором.
— А хіба ні?! — зніяковіла я.
— Наполовину довге, — сказала вона. — У тому-то й різниця. Дуже класно.
— Він «голубець», закладаюся на п'ятдесят фунтів, що він «голубець», — заявив Ґордон. Він сперся рукою на моє плече, щоб краще бачити у просвіт між Синтією і мною.
— О Боже, він її торкається! — мовила Синтія. — Він бере її за руку!
Досі я чудово вивчила посмішку на обличчі Шарлотти. Посміхалася вона нечасто (коли не брати до уваги іронічної посмішки Мони Лізи), але якщо вже посміхалася, то аж очі вбирала. Навіть ямочка на щоці з'являлася. Ґідеон, звичайно, теж це бачив, і він напевно вважав її якою завгодно, тільки не звичайною.
— Він гладить її по щоці!
О Боже! Справді! Укол, який я відчула, годі було легковажити.
— А зараз він її поцілує!
Ми всі затамували подих. Схоже було, ніби Ґідеон зібрався-таки поцілувати Шарлотту.
— Але тільки в щоку, — з полегшенням зітхнула Синтія. — Як-не-як, він її кузен. Ґвенні, будь ласка, скажи, що він її кузен.
— Ні, — відрубала я. — Вони не родичі.
— І він не голубий, — докинула Леслі.
— На спір? Ти тільки глянь на його каблучку!
Шарлотта ще раз зиркнула на Ґідеона променистим поглядом і полетіла, мов на крилах. Очевидно, її поганий настрій розвіявся.
Ґідеон обернувся до нас. Як на мене, видовище з нас було нівроку: четверо дівчат і Ґордон, хихикаючи, витріщаються на нього зі сходів.
Я знаю таких дівчат, як ти.
Все, як і очікувалося. Ну просто чудово.
— Ґвендолін! — скрикнув Ґідеон. — Ну ось і ти нарешті!
Синтія, Сара і Ґордон замовкли всі як один. І мені теж, якщо чесно, сперло дух. Одна Леслі зберігала спокій. Вона легенько підштовхнула мене.
— Поквапся, будь ласка. Твій лімузин чекає.
Спускаючись сходами, я відчувала спиною їхні погляди. Напевно, вони стояли, пороззявлявши роти. Принаймні Ґордон.
— Привіт, — сказала я, підходячи до Ґідеона. Більше нічого я з себе вичавити не змогла. У сонячному світлі його очі здавалися ще зеленішими.
— Привіт. — Він дивився на мене якось уважніше. — Ти що, за ніч виросла?
— Ні. — Я стягнула куртку на грудях. — Шкільна форма збіглася.
Ґідеон посміхнувся.
Потім він глянув понад моїм плечем.
— Це твої подруги там, нагорі? По-моєму, одна з них ось-ось знепритомніє.
О Господи.
— Це Синтія Дейл, — сказала я, не обертаючись. — У неї підвищений рівень естрогену. Хочеш, можу познайомити.
Ґідеон посміхнувся ще ширше.
— Можливо, ми до цього ще повернемося. А зараз вперед! У нас сьогодні справ по зав'язку.