Він узяв мене за руку (на сходах голосно запищали) і повів до лімузина.
— Мені доведеться робити домашнє завдання. 1956 року.
— Плани змінилися. — Ґідеон відчинив переді мною дверцята (цієї миті на сходах заверещали). — Заїдемо до твоєї прапрабабусі. Вона дуже хотіла тебе бачити. — Він поклав руку мені на спину, щоб допомогти сісти в лімузин (на сходах ще раз вереснули).
У лімузині я сіла на заднє сидіння і зауважила знайоме кругле обличчя напроти.
— Привіт, містере Джордж.
— Ґвендолін, моя хоробра дівчинко, як ти почуваєшся сьогодні? — Містер Джордж і його лисина сяяла майже однаково. Ґідеон сів поруч з ним.
— Ам-м… добре, дякую. — Я зашарілася, згадавши, яким посміховиськом я вчора була. Але Ґідеон обійшовся без шпильок. Він тримався так, ніби нічого не сталося. — То як там щодо моєї прапрабабусі? — квапливо запитала я. — Я не зрозуміла.
— Так, ми теж не зовсім зрозуміли, — зітхнув Ґідеон.
Лімузин рушив. Я встояла проти спокуси глянути через заднє скло на сходи.
— Марґрет Тілні, уроджена Ґранд, була бабусею твоєї бабусі Арісти та останньою мандрівницею в часі перед Люсі й тобою. Вартові без проблем змогли зчитати її в перший хронограф після її другого стрибка 1894 року. Решту свого життя, а померла вона 1944 року, твоя прапрабабуся регулярно елапсувала за допомогою хронографа, «Аннали» описують її як доброзичливу, готову до співпраці особу. — Містер Джордж нервово провів рукою по лисині. — Коли під час Другої світової на Лондон падали бомби, вона з хронографом і групою Вартових переїхала за місто. Там вона померла від ускладнень після запалення легенів у віці 67 років.
— Як… м-м-м… сумно, — я не зовсім зрозуміла, що мені робити з цією інформацією.
— Як ти знаєш, Ґідеон відвідав у минулому вже сімох із Кола Дванадцяти і взяв у них кров для другого, нового хронографа. Шістьох, якщо вважати близнюків за одного. З твоєю і його кров'ю бракує тільки чотирьох із Кола Дванадцяти. Опал, Нефрит, Сапфір і Чорний Турмалін.
— Ілейн Берлі, Марґрет Тілні, Люсі Монтроз і Пол де Віллерз, — пояснив Ґідеон. — Треба знайти цих чотирьох і взяти в них кров.
Та ясно, ясно, не така вже я дурепа.
— Атож. Ми не думали, що з Марґрет виникнуть якісь клопоти, — містер Джордж відкинувся на спинку сидіння. — З іншими — так, але з Марґрет Тілні не було ані найменших причин хвилюватись. Її життя запротокольовано Вартовими до дрібниць. Ми знаємо, де вона провела кожен день свого життя. Тож організувати зустріч її з Ґідеоном було неважко. Учора вночі він подався в 1937 рік, щоб побачитися з Марґрет Тілні у нашій домівці в Темплі.
— Справді, вчора вночі? Коли ж ти спав?
— Все мало б пройти швидко, — відповів Ґідеон. Він схрестив руки на грудях. — На всю операцію ми відвели годину.
Містер Джордж вів далі:
— Він розказав їй, що до чого, але Марґрет усупереч очікуванням відмовилася дати йому кров. — Він вичікувально подивився на мене. Я повинна щось сказати?
— Може… е-е-е… вона не зрозуміла? — припустила я. Якась заплутана історія.
— Вона все прекрасно зрозуміла. — Ґідеон похитав головою. — Вона вже знала, що перший хронограф поцупили і що я намагаюся отримати її кров для другого.
— Але як вона могла передбачити те, що станеться за багато років? Вона що, була ясновидицею? — я й вимовити це не встигла, як уже зрозуміла. Увесь цей мандро-часовий мотлох почав мало-помалу просякати мій мозок.
— Хтось побував там до тебе і розповів їй, еге ж? — запитала я.
Ґідеон схвально кивнув.
— І він умовив її, щоб вона ні в якому разі не давала кров. Ще незрозуміліше було те, що вона відмовилася зі мною розмовляти. Вона покликала на допомогу Вартових і зажадала, щоб мене тримали від неї далі.
— Але хто це міг бути? — міркувала я. — Власне кажучи, йтися може хіба що про Люсі й Пола. Вони вміють мандрувати в часі і хочуть завадити завершенню Кола.
Містер Джордж і Ґідеон перезирнулися.
— Коли Ґідеон повернувся, ми опинилися перед справжньою загадкою, — мовив містер Джордж. — Хоч ми приблизно й уявляли собі, що могло статись, але доказів бракувало. Тому Ґідеон сьогодні вранці ще раз вирушив у минуле і знову навідався до Марґрет Тілні.
— Авжеж, день у тебе був насичений. — Я шукала на обличчі Ґідеона сліди втоми, але їх не було. Навпаки, вигляд він мав вельми бадьорий. — А як твоя рука?
— Гаразд. Послухай, що скаже містер Джордж. Це важливо.
— Цього разу Ґідеон відшукав Марґрет одразу ж після її першої мандрівки в часі 1894 року, — сказав містер Джордж. — При цьому ти повинна знати, що фактор X, або ген мандрів у часі, виявляється в крові тільки після першого стрибка. Тому, коли взяти кров у мандрівника, перед тим як той уперше встиг перестрибнути в часі, хронограф не визначить того гена. З цією метою граф Сен-Жермен провів кілька експериментів, через які хронограф мало не зламався. Тобто відвідувати мандрівника в дитинстві, щоб узяти у нього кров, — це дурня. Хоча це багато чого спростило б. Ти розумієш?