— Так, — кинула я знічев'я.
— Тому Ґідеон зустрів сьогодні вранці юну Марґрет перед її першим офіційним елапсуванням. Після першого стрибка її одразу ж відвезли до Темпла. Під час підготовки до зчитування вона перескочила вдруге, причому це була найдовша з усіх досі виміряних неконтрольованих мандрівок. Її не було цілих дві з гаком години.
— Містере Джордж, давайте облишимо несуттєві подробиці, — запропонував Ґідеон із ноткою нетерпіння в голосі.
— Так-так. Про що це я? Значить, Ґідеон відвідав Марґрет перед її першим елапсуванням. І він знову розповів їй про поцуплений хронограф і про шанс усе виправити за допомогою другого хронографа.
— Ха! — скрикнула я. — Ось звідки доросліша Марґрет дізналася всю історію! Ґідеон сам їй усе розповів.
— Так, можливо, — відповів містер Джордж. — Але й цього разу юна Марґрет чула всю історію не вперше.
— Тобто хтось побував там до Ґідеона. Люсі й Пол. Вони подалися в минуле за допомогою вкраденого хронографа, щоб розповісти Марґрет Тілні, що рано чи пізно з'явиться хтось, хто захоче взяти в неї кров.
Містер Джордж як води в рот набрав.
— То вона дала кров цього разу?
— Ні, — відповів містер Джордж. — Вона знову відмовилася.
— У 16 років вона, щоправда, ще не вибрикувала так, як на схилі віку, — зауважив Ґідеон. — Цього разу вона дозволила перекинутися з нею кількома словами. І врешті-решт сказала, що якщо вона і розмовлятиме про кров, то тільки з тобою.
— Зі мною?
— Вона назвала твоє ім'я. Ґвендолін Шеферд.
— Але… — я почала жувати нижню губу, а містер Джордж з Ґідеоном не спускали з мене очей. — Я думала, що Пол і Люсі зникли, перш ніж я народилася. Як же вони могли знати моє ім'я і назвати його цій Марґрет?
— Атож, от де халепа, — сказав містер Джордж. — Дивись: Люсі й Пол поцупили хронограф у травні того року, коли ти народилася. Спочатку вони сховали його в сьогоденні. Кілька місяців їм успішно вдавалося ховатися від детективів Вартових, пускаючи їх кривою дорогою і вдаючись до інших хитрощів. Вони раз у раз перебиралися з міста в місто й об'їздили з хронографом пів-Європи. Але ми підступали до них дедалі ближче, і Люсі з Полом збагнули, що сховатися на тривалий час вони зможуть тільки в минулому, якщо втечуть туди з хронографом. На жаль, здатись їм навіть не спадало на думку. Вони захищали свої фальшиві ідеали цілком безкомпромісно. — Він зітхнув. — Вони були такі юні та затяті… — його погляд мрійливо застиг.
Ґідеон відкашлявся, і очі містера Джорджа раптом заграли. Він говорив далі:
— Досі ми думали, що вони цей крок зробили у вересні в Лондоні, за кілька тижнів до твого народження.
— Але тоді вони не могли б знати моє ім'я!
— Атож, — погодився містер Джордж. — А після сьогоднішніх подій ми розглядаємо ймовірність того, що в минуле вони перескочили вже після твого народження.
— Хтозна-чому, — докинув Ґідеон.
— При цьому незрозуміло, звідки Люсі й Пол знали твоє ім'я і твоє призначення. Так чи інакше, співпрацювати Марґрет Тілні відмовилася.
Я замислилася.
— І як ми тепер підберемося до її крові? — (О Боже! Невже я це сказала?) — Не будете ж ви чинити насильство? — Я уявила собі Ґідеона, що орудує ефіром, наручниками і велетенським шприцом, і це затьмарило його образ у моїх очах.
Містер Джордж похитав головою.
— Одне з дванадцяти золотих правил Вартових говорить, що примус застосовується тільки тоді, коли всі інші методи — пояснення, умовляння — не спрацювали. Тому ми спробуємо спочатку те, що запропонувала Марґрет, — відправимо до неї тебе.
— Щоб я її переконала?
— Щоб ми з'ясували її мотиви і дізналися, хто їй усе виклав. Вона сама сказала, що з тобою розмовлятиме. Ми хочемо дізнатися, що вона скаже.
Ґідеон зітхнув.
— З цього нічого не вийде. Я цілий ранок намагався переконати їх, але марно.
— Так. І тому мадам Россіні шиє тобі зараз гарненьку літню сукню для 1912 року, — зауважив Містер Джордж. — Доведеться тобі познайомитися зі своєю прапрабабусею.
— Чому саме 1912 рік?
— Рік ми вибрали навмання. Проте Ґідеон вважає, що ви можете потрапити в пастку.
— У пастку?