Я озирнулася і помітила, що Ґідеон дивиться на мене. Вірніше, на мій виріз. Ну, це вже занадто!
— Гей, ти що, на мої груди витріщаєшся? — обурено прошипіла я.
Він посміхнувся.
— Не зовсім, — шепнув він у відповідь.
І тут я зрозуміла, що він мав на увазі. У добу рококо було набагато простіше ховати предмети за мереживами, подумала я.
Але, на жаль, на нас кинув оком містер Джордж.
Він нахилився до мене.
— Це що, мобільник? — запитав він. — Але тут не може бути й мови, щоб ти прихопила речі з нашого часу в минуле!
— Чому ні? Це може виявитися корисним! — (І світлина Ракоці з лордом Бромптоном вийшла непогано!) — Якби минулого разу в Ґідеона був сякий-такий пістолет, нам би було значно легше!
Ґідеон пустив очі під лоба.
— Уяви собі, що ти загубила свій мобільник у минулому, — сказав містер де Віллерз. — Напевно, той, хто його знайде, не зможе ним скористатися. Але що, як зможе? Тоді твій мобільник змінить майбутнє. А пістолет! Неможливо навіть уявити, що сталося б, якби людство навчилося використовувати хитромудру зброю раніше, ніж її взагалі винайшли.
— Крім того, такі предмети стали б доказом вашого — і нашого — існування, — зауважив доктор Вайт. — Одна маленька помилка здатна все змінити і наразити на небезпеку континуум.
Я закусила нижню губу, розмірковуючи, якою мірою газовий балончик, який я, наприклад, загублю в XVIII столітті, може змінити майбутнє людства. Можливо, навіть на краще, якщо його знайде хтось тямущий…
Містер Джордж простягнув руку.
— А поки що я про нього подбаю.
Зітхнувши, я залізла у виріз і віддала йому мобільник.
— Але потім я відразу ж заберу його назад!
— Ну що, ми нарешті готові? — поцікавився доктор Вайт. — Хронограф налаштований.
Я була готова. Я відчула легке поколювання в животі й усвідомила, що мені зараз набагато цікавіше, ніж якби мене відправили в якийсь нудний підвал робити домашні завдання.
Ґідеон допитливо подивився на мене. Напевно, він прикидав, що ще я могла заховати. Я відповіла йому чесним поглядом: газовий балончик я зможу прихопити тільки наступного разу. Шкода, звичайно.
— Ти готова, Ґвендолін? — запитав він нарешті.
Я посміхнулася йому.
— Готова, якщо ти готовий.
Розділ п'ятнадцятий
Звихнувся час… О доле зла моя!
Чому його направить мушу я?
Гамлет, Вільям Шекспір
Дрожки Вартових везли нас із Темпла в Белґравію набережною Темзи. Цього разу Лондон, який миготів за вікном, уже більше нагадував моє знайоме місто. Сонце осявало Біґ-Бен і Вестмінстерське абатство, по широких бульварах, на превелику мені втіху, прогулювались люди у світлому вбранні на зразок мого, з капелюхами на головах і мереживними парасольками в руках. Парки світилися весняною зеленню, вулиці були чистенькі й акуратно вибруковані.
— Це як декорація до мюзиклу! — вигукнула я. — Я теж хочу таку парасольку!
— Ми вибрали вдалий день, — зауважив Ґідеон. — І рік непоганий.
Свій циліндр він залишив у підвалі, щоправда, на його місці я зробила б так само, хоч і промовчала про це.
— Чому б нам не перехопити Марґрет у Темплі, коли вона приїде туди елапсувати?
— Я вже двічі намагався це зробити. Мені було досить важко переконати Вартових у своїх добрих намірах, дарма що я мав печатку, знав пароль та інше. Це не так просто — розрахувати реакцію Вартових минулого. У сумнівних випадках вони схиляються до того, щоб підтримати саме своїх знайомих мандрівників у часі, а не гостей з майбутнього, яких вони заледве знають або не знають зовсім. Так було і вчора вночі, і сьогодні вранці. Відвідавши Марґрет у її будинку, ми, можливо, досягнемо більшого успіху. У будь-якому разі, заскочимо її зненацька.
— А хіба не може виявитися так, що її охороняють удень і вночі, чекаючи на наш візит? Вона ж на нього розраховує. Уже років із чотири. Хіба ні?
— В «Анналах Вартових» не сказано ні про яку додаткову охорону. Там згадується тільки обов'язковий послухач, який стежить за будинком кожного мандрівника.
— Людина в чорному! — вигукнула я. — Біля нас теж стирчить такий!
— Вочевидь, він не надто ховається, — посміхнувся Ґідеон.
— Ні, анітрохи. Моя маленька сестричка вважає його чарівником. — Раптом мені дещо спало на думку. — А брати або сестри в тебе є?
— Менший брат, — відповів Ґідеон. — Але він уже трохи виріс. Йому сімнадцять років.