— Так само це міг бути й ти сам, — відказала я.
— Теж правда. — Ґідеон відкинувся назад на свою половину, і в сутінках я побачила, як блиснули його зуби. Він посміхався. — Я думаю, що нам удвох буде досить цікаво найближчим часом!
Ця фраза викликала у мене в животі прилив тепла. Перспектива майбутніх пригод мала б мене налякати, але зараз вона наповнила мене відчуттям якогось шаленого щастя.
Так, це буде цікаво.
Ми помовчали. Потім Ґідеон озвався:
— Нещодавно в кареті ми говорили про магію Крука, — пам'ятаєш?
Звісно, я пам'ятала. Кожнісіньке слово.
— Ти сказав, що в мене не може бути цієї магії, бо я просто звичайна дівчина. Яких ти знаєш цілу купу. Які юрбами ходять в туалет і шпетять Лізу, бо…
На мої губи лягла долоня.
— Я пам'ятаю, що я сказав. — Зі своєї кабіни Ґідеон нахилився до мене. — І мені дуже шкода.
Що? Я сиділа як громом уражена, не спроможна поворухнутись або навіть просто вдихнути. Його пальці обережно чіпали мої губи, торкнулися підборіддя й піднялися по щоці аж до скроні.
— Ти не звичайна, Ґвендолін, — прошепотів він, а рука його гладила моє волосся. — Ти вкрай незвичайна. Тобі не потрібна ніяка магія Крука, щоб бути особливою для мене. — Його обличчя наблизилося. Коли його губи торкнулися моїх, я заплющила очі.
Окей. Здається, зараз я знепритомнію.
Епілог
З «Анналів Вартових»,
24 червня 1912 року
Сонячно, 23 градуси в тіні.
Леді Тілні прибула точно о 9-й годині для елапсування.
Рух транспорту в Сіті утруднює марш протесту якихось божевільних бабег, які вимагають виборчого права для жінок. Ми радше організуємо колонії на Марсі, ніж це відбудеться. Поза цим ніяких особливих пригод.
Звіт: Френк Майн, Внутрішнє Коло
Лондон, Гайд-парк, 24 червня 1912 року
Ці парасольки від сонця справді практичні, — сказала вона, крутячи свою парасольку навколо осі. — Не розумію, чому вони вийшли з моди.
— Може, тому, що тут увесь час ллє дощ? — Він посміхнувся їй. — Але мені вони теж подобаються. А білі мереживні сукні тобі неабияк пасують. Я мало-помалу звикаю до довгих спідниць. Бо так гарно, коли ти щоразу скидаєш їх одна по одній…
— Але я ніяк не звикну до того, що вже не носитиму брюк, — поскаржилася вона. — Я щодня зітхаю за своїми джинсами.
Він знав абсолютно точно, що не джинсів їй страшенно бракує, проте не наважився про це сказати вголос. Якусь хвилю вони мовчали.
У сонячному промінні лежав такий мирний парк. Місто, що розкинулося навколо, здавалося, збудоване на століття. Він подумав про те, що за два роки спалахне Перша світова війна і німецькі цепеліни скидатимуть на місто свої бомби. Напевно, їм доведеться на деякий час перебратися в село.
— Вона геть схожа на тебе, — раптом сказала вона.
Він одразу збагнув, про кого йдеться.
— Ні, вона геть схожа на тебе, принцесо! Тільки волосся моє.
— І те, як вона схиляє голову, коли над чимось замислюється…
— Така — хоч видивись, еге ж?
Вона кивнула.
— Як дивно! Два місяці тому ми тримали її маленьку на руках, а зараз їй уже шістнадцять і вона на півголови вища за мене. І лише на два роки молодша.
— Так, здуріти можна.
— Але мені стало набагато легше, коли я дізналася, що їй живеться добре. Хіба що Ніколас… Чому він так рано помер!
— Білокрів'я. Ніколи б не подумав. Бідолашна дівчинка, так рано втратити батька, — він відкашлявся. — Сподіваюся, вона триматиметься далі від цього хлопця. Мого… гм… небожа чи ким він мені там доводиться. Цих родинних зв'язків без ста грам не розбереш.
— Та це не так уже й важко: твій прадід і його прапрадід були близнюками. Себто твій прапрадід є одночасно і його прапрапрадідом. — Побачивши його здивований погляд, вона засміялася. — Я тобі намалюю.
— Я й кажу — не розбереш. У всякому разі, мені цей кадр не подобається. Ти помітила, як він нею опікувався? На щастя, вона не дасть собі в кашу наплювати!
— Вона в нього закохана.
— Ні!
— Закохана. Просто вона сама про це ще не знає.
— А звідки це знаєш ти?
— Ах, він просто неперевершений. Боже мій, ти бачив його очі? Зелені, як у тигра. Я думаю, навіть у мене трохи затремтіли коліна, коли він сердито блимнув на мене!
— Що? Ти це не серйозно! Відколи це тобі подобаються зелені очі?
Вона засміялася.
— Не переймайся. Твої, як і раніше, найгарніші. Принаймні для мене. Але я думаю, що їй більше до вподоби зелені…