голодній черні, тільки роздратує.
Прісцілла
Се ти говориш так, бо не збагнув,
що значить боже царство — тут настане
не цезарям свавільним панування,
а богові єдиному.
Руфін
Наступить
той бог єдиний нам усім на шию,
мов східний деспот. Ні, вже я волію
державу навіть цезарів найгірших, —
хоч я республіканець, як ти знаєш.
Волію щиро пантеон великий,
де міститься республіка весела
богів Еллади гарної, що стали
в Італії сенатом при народі
богів латинських мудрих, працьовитих.
Юпітер не цурається з’явитись
Серапісом в Єгипті чи Аммоном,
Венера подає Астарті руку
так, як сестра сестрі.
Парвус
О, сим не трудно
погодитись, бо всі вони, злі духи,
однаково злочинні та розпусні,
їм легко в згоді жить.
Руфін
Так, мир і згода,
гармонія небесна панувала
в великім пантеоні. Поки дух
юдейського народу, мстивий, заздрий,
дав невидимий меч своєму сину
Ісусу з Назарета. З того часу
порушилась гармонія всесвітня
на небі й на землі. Не видно краю
великій боротьбі, що перейшла
на землю з неба, від богів на люди.
Парвус
Їй буде край, коли той пантеон
до підмурівку знищить божа сила.
Руфін
А підмурівок?
Парвус
Стане олтарем
єдиному.
Руфін
Олтар серед руїни!..
Се ідеал небесної держави?
Парвус
Так мусить буть. Не може помиритись
вода з олією.
Руфін
Поки вогонь
олію спалить, випарить всю воду
і цілий світ оберне у пустиню.
Парвус злорадо всміхається.
Прісцілла
А звідки ж ти рятунку світу ждеш?
Таж ти не поклоняєшся віддавна
нікому з тих богів, що в пантеоні.
Руфін
(показує на бюсти філософів)
Ось постаті, яким я поклоняюсь
і поклонятимусь довіку.
Парвус
Сії?
Зникомій тіні краще поклонятись,
заблуканці-кометі, ніж таким.
Руфін
Вони блукали, правда, як і всякий
одважний, хто нових країв шукає.
Прісцілла
Де ж край блуканню мандрівної думки?
Де дно в розумуванні? Де котвиця,
куди ти кинеш і за що зачепиш
ту котву, щоб спинити корабель,
утомлений одчаєм безбережжя?
Руфін
Нам рано ще котвиці закидати.
Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,
але ж вона не так-то ще і давня,
щоб думати про край і береги.
Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,
Зеноном, Епікуром або з іншим
ловцем коштовних перел моря думки,
а відпочивши з ними, хай рушає
від них знов далі з вдячною душею.
Парвус
Ну і куди ж він припливе нарешті?
Руфін
Якби ми знали се, нащо б і плисти?
В таких мандрівках тільки невідоме
нам може стати за мету.
Парвус
А… так!
Ну то пливіть собі на бездоріжжя,
сказати просто — на погибель душ!
Ви самохіть відкинули котвицю,
подану вам небесною рукою,
свавільно поминули певну пристань,
що вам отець предвічний урядив,
і на маяк, поставлений високо,
до зору всім, заплющили ви очі, —
так варті ж ви, щоб вас розбили скелі
підводні і безодня поглинула!
(Розпалюється все більше.)
Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії
і люті чуда-юда океану!
О, як душа моя в долоні плеще,
ввижаючи погибель нечестивців!
Руфін
(до Прісцілли)
Любити ворогів по-християнськи
зовсім не так вже трудно, як я бачу.
Парвус
Христос дав не саму любов, а й меч!
Прісцілла
(значно збентежена)
Ненавидить він тільки сліпоту,
а не сліпих…
Руфін
Не поясняй, Прісцілло.
Він досить сам сказав. Я розумію.
(До Парвуса.)
Мій гостю, щоб тебе не дратувати,
волію я розмову залишити
про сі матерії.
Парвус
Та я вже йду,
мені немає часу на балачки.
Прощай, Прісцілло.
Прісцілла
Постривай, а лист?
Парвус
Ти ж переписувать, либонь, не будеш.
(Скоса поглядає на Руфіна.)
Прісцілла
Чому? я завтра все перепишу.
Парвус
(з притлумленим сарказмом)
Таж чоловік твій стилю не вподобав.