Балкон постраждав від морського повітря, крізь білу фарбу проступала іржа. Цілу країну треба ремонтувати. Цікаво, як скоро зміни стануть незворотні і Британія розсиплеться на іржу і порох?
Він не почув тихого стуку у двері, коли їм принесли замовлений звечора ранковий чай, тож здивувався, коли Ненсі вийшла на балкон і подала йому чашку на блюдці. Вона була у зручній бавовняній піжамі — «не як на медовий місяць».
— А у нас що, медовий місяць? — спитав Тедді, сьорбаючи чай, який вже почав холонути на ранковому повітрі.
— Ні, але ж міг би в нас бути медовий місяць? Спершу, звісно, треба було б побратися. То що, може поберемось?
— Що, зараз? — перепитав Тедді, питання вивело його з рівноваги. Якоїсь миті йому здавалося, що, може, вона приготувала йому сюрприз і отримала дозвіл на шлюб у місцевій церкві — і зараз до кімнати увірветься натовп Тоддів і Шоукроссів, щоб їх привітати.
Йому згадався Вік Беннетт, який так і не дожив до свого весілля — а то вони гульнули б, попри стан Лілліан. Він почувався винним за те, що більше не зв’язувався з його родиною й нічого не знав про Вікову дитину. Про Едварда. Чи, може, про доньку. Лілліан і дитина житимуть собі далі, а ось спогади про Віка поволі стиратимуться, доки не настане день, коли ніхто вже його не пам’ятатиме. «Він писав, що кращого чоловіка він ніколи не зустрічав». Якби ж то Вік пожив довше, подумав Тедді — зустрів би багатьох значно кращих людей.
— Та ні, не зараз, а після війни.
О, після… — подумав Тедді. Така от вишукана брехня.
— Так, — сказав він, — звичайно, поберемося. То що, тепер ми заручені? Хочеш, стану на коліна?
Він поставив чашку і блюдце на балкон, став на коліна (пес з інтересом спостерігав) і сказав:
— Ненсі Роберто Шоукросс, чи можна попросити вашої руки? (Так же треба казати?).
— Залюбки.
— Тепер треба купити обручки?
Вона задерла палець:
— Поки що і це згодиться, а принагідно купиш мені діамант.
Так вони і побралися з обручками з універмагу. «Вона мені дорога, як пам’ять», — сказала Ненсі, коли він вдягнув ту їй на палець у Челсі після війни.
Весілля було скромне, згодом Тедді подумував, що, може, варто було влаштувати пишніше святкування. Урсула і Бея стали їм і гостями, і дружками, і свідками. Урсула привела Щасливчика з червоною стьожкою на нашийнику:
— А ось і твій дружба, Тедді.
Вони так і не замінили обручки з універмагу на щось дорожче, хоча дешевий сплав часом лишав на пальці Ненсі негарне чорне кільце. Утім, Тедді купив їй перстеника з діамантом, нехай і маленьким, коли народилася Віола.
— То ми заручені, — сказала Ненсі, коли вони під руку походжали пляжем після сніданку. Вони здолали смугу гальки й протитанкових їжаків, щоб дістатися грубого бурого піску при воді, який проступив із відпливом. Пес хлюпався у хвилях. Інколи Тедді кидав йому камінця, але той був надто захоплений новим для нього морем, щоб відволікатися на буденні собачі розваги і приносити камінця назад.
— То ми заручилися, — і далі радісно повторювала Ненсі. — Це так архаїчно. Яке походження цього слова?
— Мабуть, від рук, рукостискання, — сказав Тедді, не зводячи погляду із пса.
— Звісно, звучить схоже на правду, — вона стисла йому руку, а Тедді згадав вчорашню офіцерську дружину.
Ненсі посміхнулася йому і спитала:
— Ти щасливий, милий?
— Так.
Тоді він уже поняття не мав, що взагалі значить це слово, але раз вона хотіла, щоб він задекларував свою втіху, то без проблем. («Помилкою було б, — сказала Сильвія, — прирівнювати любов до щастя»).
— Я хотів тобі розповісти, — він нарешті здався і вирішив подарувати Ненсі анекдот про «Галіфакси», у якому відмовив їй учора, — сидів я у їдальні на тому тижні, в карти грав. Тієї ночі в нас мав бути виліт, на Вупперталь, то по обіді завжди все стихає, коли ти вже перевірив все перед польотом і просто чекаєш на інструкції… — він відчув, як її рука обм’якає. Він би радо вислуховував її розповіді з життя, якби вона ними ділилася. — Мені продовжувати?
— Звісно.
— Ну, а тоді я почув двигун літака — у цьому нема нічого дивного, аж раптом Сенді Ворзінґтон, навігатор мій, просовує голову в двері офіцерського клубу та й каже: «Ходи, Теде, тут новий “Галіфакс” — “Марк ІІІ». Він значно кращий, хвіст геть інший, — Ненсі нашорошила вуха, як уважна учениця, рада запам'ятовувати нудні факти. — Але річ не в тім, хоча мені й це важливо, бо це порятує багато життів. Хай там як, я позичив велосипеда і помчав до злітної смуги — їдальня звідти далеко, база велика… — Ненсі підняла гілку, яку хвилі викинули на берег, і жбурнула в море — пес мить повагався, чи варто її витягувати, але врешті не став. А Тедді вів далі: — А літак саме котився вздовж паркану по периметру до місця зупинки. І ти не повіриш, хто прилетів!