— Ґерті?
Нарешті він привернув її увагу.
— Так, Ґерті. Ото була несподіванка.
Старша сестра Ненсі була у допоміжному повітряному транспорті, переганяла літаки між базами, заводами й ремонтними частинами. Вона отримала посвідку пілота ще до війни — Тедді їй шалено заздрив. Чоловіки з ескадрильї Тедді дуже поважали дівчат («жінок», — виправила Ґерті) з допоміжного повітряного транспорту, хоча не завжди в тому зізнавалися. Вони літали на чому випаде — на «Ланках», на «Москітах», на «Спітфайрах», навіть на американській «Летючій фортеці», яка збила б з пантелику більшість пілотів.
— Думаю, це твій, — сказав командуючий офіцер до Тедді, коли вони з Ґерті милувалися новим літаком.
— Мій? — перепитав Тедді.
— Ну, ти ж у нас командир ескадрильї, то, думаю, хай у тебе буде найкращий літак.
— Літає він добре, — докинула Ґерті. Так «К-Квіні» і стала його літаком.
Ґерті зустріли як почесного офіцера й запросили на чай до офіцерської їдальні («І булочки! Чудово!» — хоча булочки якраз були поганенькі). Так склалося, що їй навіть не довелося повертатися потягом: на базі був літак, який потрібно було доправити до ремонтної частини, щоб вирівняти покручений фюзеляж. Літак не розрахований на такі різкі рухи, як у штопорі (та й він сам теж на таке не розрахований, — часто думав Тедді). Протягом свого короткого візиту Ґерті не причарувала нікого, крім, може, командуючого офіцера, який зауважив, що в неї «нерви, як троси» — вона, як і Вінні, була прямолінійна й не дуже гарна. Тедді уклав рейтинг привабливості дівчат («жінок») Шоукросс — підозрював, що всі цим грішили, — від найменш миловидої Вінні до Ненсі та неземної Беї. У душі він вірив, що Бея з них найпривабливіша, але відданість Ненсі не дозволяла йому так думати. Коли вони були молодші, Г'ю якось сказав: «Кожна дівчинка у Шоукроссів менша і гарніша за попередню». Міллі, середульшу, ця теза найбільше роздратувала б.
Прощалися з Ґерті гречно, почасти із вдячності за довгоочікувану нову «галіфашку», а почасти через її зв’язки з Тедді — «вона мені як своячка» (якщо буде якесь «потім», то таки стане йому своячкою). Вони зібралися групкою біля будки управління, щоб її провести, і махали їй так, мовби вона летіла у рейд на Ессен, а не доправити «Галіфакс» на ремонтну частину в Йорку. Вона на прощання помахала їм крилами і з ревом зникла у блакиті. Тедді нею пишався.
— Сто років її не бачила, — сказала Ненсі.
— Та ти нікого сто років не бачила.
— Не з власної волі, — відповіла вона трохи ображено. Він був до неї несправедливий, звісно: війна й на ній позначилася. Він міцніше стис її руку й посвистів псові.
— Ходімо, куплю тобі бутерброд на станції. У нас ще купа часу до потяга.
— Ото вже знаєш, як побалувати дівчину, — сказала Ненсі, знову в доброму гуморі.
Пес не повернувся на свист. Тедді роззирнувся пляжем, у грудях у нього здіймалася хвиля паніки. Пес завжди прибігав на свист. Море виглядало спокійним, але пес був маленький — може, наплавався і стомився, чи потрапив у підступну течію, чи заплутався у рибальських сітях. Йому згадався Вік Беннетт, який зник у хвилях. «Що ж, щасти вам». Ненсі металася пляжем, гукаючи пса. Він знав, що у пса гостре, незнане звірине чуття. Наземна команда розказувала, що Щасливчик чекав із ними на повернення Тедді й задовго до людей розумів, що літак наближається до бази. А якщо вони затримувалися чи здійснювали аварійну посадку деінде, пес спокійно чекав на своєму місці. Коли Тедді врешті не повернувся й потрапив у німецький полон, пес не сходив із місця кілька днів, а тільки вперто вдивлявся у небо.
Нарешті пса віддали Урсулі, і, повернувшись, Тедді вже не став його забирати, хоча й хотів. Врешті, у нього була Ненсі, а в сестри не було нікого, й вона любила того собацюру майже так само сильно, як і він.
Якийсь час тому пес заліз у «К-Квіні» і зачаївся. Вони так і не зрозуміли, як. Інколи він виїжджав із ними вантажівкою до злітної смуги, але того разу ніхто не міг пригадати, щоб бачив його по дорозі — вони зрозуміли, що він на борту, допіру коли дісталися до місця збору над Горнсі, а він винувато виповз з-під сидіння, де ховався.