Він танцював із Генні — вона була якраз правильного зросту й пахнула «Soir de Paris»: сказала, що парфуми їй «хтось» привіз із Франції, через що Тедді дійшов висновку, що вона — завсідник втаємничених кіл. (А чи лишилися в його колі спілкування жінки, що до таких кіл не належали?) На ній були смарагдові сережки, й вона розреготалася, коли він їх похвалив:
— Звичайно, штучні! Я що, схожа на дівчину, у якої стане грошей на смарагди?
Її родина лишилася в Німеччині, і вона хотіла, щоб «кожен-кожнісінький нацист» загинув у страшних муках. Воно й не дивно, — подумав Тедді.
Вони домовилися зустрітися наступного вечора й подивилися «Миш’як і старе мереживо» — усі зійшлися на тому, що це чудова протиотрута до війни.
Після війни Бея розповіла Тедді, що Генні працювала на Управління спеціальних операцій і її десантували до Франції після висадки в Нормандії. Урсула і Бея зробили все, аби з’ясувати, що з нею сталося («бо більше нікого в неї не лишилося»). Її спіткала традиційна страшна доля.
Виявилося, смарагдові сережки були не штучні, а справжні, французькі, доби зламу століть, дуже гарні, — належали її матері, яка походила з Франції. («А ще в мені є угорська кров і, звісно, німецька, навіть трохи румунської. Такий європейський покруч!»). Сережки постали в ювелірному ательє в Маре у 1899 році і, як то буває з речами, пережили тих, хто їх носив. Генні лишила їх Беї «на зберігання». («Може, мене кілька тижнів не буде»).
— Думаю, вона знала, що не повернеться, — сказала Бея.
Бея перед смертю передала їх Тедді, бо він був єдиною іншою людиною в світі, хто ще пам’ятав Генні, а отже, Берті вдягнула їх на весілля — до якого, на жаль, Тедді не дожив. Вона вийшла заміж узимку — за чоловіка, з яким випадково познайомилася на Вестмінстерському мосту, — у саксонській церкві у Котсволді. На ній було стародавнє мереживо, в руках — букетик підсніжників. Після тривалих суперечок вона дозволила Віолі вести її під вінець. Усе пройшло бездоганно.
Наступного дня, у неділю, Кіт і Тедді сіли на ранковий потяг до Лисячого закута — Сильвія запросила їх на обід і сильно клопоталася. Кіт прийняв запрошення охоче — він там уже бував, Сильвія його причарувала. А ще він знав, скільки всього у неї в комірчині. Урсула відмовилася до них приєднатися.
— Не буду конкурувати з матір'ю за тебе, — сказала вона і недобре розсміялася.
Тедді завів Кіта у Галки, де познайомив із місіс Шоукросс — та була завжди рада, може, більше, ніж Сильвія, познайомитися з членами екіпажу Тедді, які приїздили до Лисячого закута. Він розповів їй, що бачився з Ґерті, на що та відповіла:
— Як цікаво, я так за неї хвилююся. Весь час згадую про Емі Джонсон, ти ж розумієш.
Міллі «тимчасово» повернулася додому й безсовісно фліртувала з Кітом.
— Її треба тримати під сімома замками, — засміявся Тедді, коли вони нарешті вирвалися з її пазурів.
— Не в моєму смаку, — відповів Кіт. Він досі зачудовано згадував про Генні, Беїну подругу. — Але ж таку не забереш із собою на ферму.
Кіт не сумнівався, що повернеться до Австралії, і Тедді заспокоювала його певність.
— Ти ж знаєш, що вона єврейка? — спитав Кіт.
— Так.
— Це перша єврейка, яку я зустрів, — додав Кіт, мовби вражений цим фактом. («Євреєчка», — сказала б Сильвія). І раптом продовжив, несподівано розкривши романтичну сторону своєї натури: — Приємно, мабуть, закохуватися. Дослухатися до поклику свого серця, все таке.
— Агов, спокійно, ти говориш, як кінозірка (чи як жінка), — урвав його Тедді.
За кілька місяців Тедді й собі «закохався». Він послухав поклик серця, і воно завело його у глухий кут, але йому було байдуже.
Романтична інтермедія.
Джулія. Висока і яснокоса — зазвичай Тедді такі не приваблювали.
— Природна блондинка, — наголосила вона.
— Я раніше не зустрічав природних блондинок, — сказав Тедді.
— Ну, тепер зустрів, — розсміялася вона. Сміючись, вона закидала голову назад — це могло б виглядати вульгарно, але насправді лише додавало їй чару. Вона була не з тих жінок, що прикривають рот, коли сміються, але на те в неї й були гарні, світлі, перлисті зуби. («Добрі гени, — пояснила вона, — і добрий стоматолог»). Сміялася вона багато.
Вона свого часу вчилася зі Стеллою, і та порадила Тедді «дати Джулії знати», коли він буде у Лондоні — так Стелла виявила альтруїзм.