— Що ж, це правда, — спокійно проказала Ненсі. — Діагноз підтвердили, і боюся, все, як ти сказала, геть погано. Як не прикро, це найгірший сценарій.
Міллі уривчасто схлипнула, а тоді рвучко піднесла руку до рота, ніби хотіла перехопити звук, але було вже пізно. Бея схопила її за руку, і так вони і сиділи, пригорнувшись одна до одної, як пасажири корабля, що йде на дно.
— І нічого не можна вдіяти? — спитала Урсула. — Напевно ж…
— Ні, — урвала її Ненсі. Вони всі хотіли чіплятися за надію і шукати виходи, але виходу в неї не було. — Він сказав, що, може, якби це виявили на ранішій стадії, то, певно, щось можна було б зробити. А так він не оперуватиме.
Вона підняла руку, щоб заткнути Бею, яка зібралася була протестувати, і продовжила:
— Вони не можуть оперувати через місцезнаходження пухлини, вона переплелася з судинами… — «Господи», — видихнула Міллі й позеленіла, вона завжди була найбридливіша із сестер. — Тож це неможливо. У кращому разі операція мене уб’є.
— Якщо смерть — це найкращий результат, то який найгірший? — здивувалася Урсула.
Міллі нервово вдихнула при слові «смерть», мовби навіть говорити про таке було святотатством.
— Імовірно, я лишилася б розумовою і фізичною калікою.
— «Імовірно»? — перепитала Бея, яка досі не втрачала надії, хоча навколо буря ганяла хвилями уламки корабля.
— Майже напевно, — сказала Ненсі. — Себто я все одно померла б, просто в інший спосіб. І все намарно, бо пухлина розташована так, що всю її вирізати не зможуть. — Міллі виглядала так, ніби ось-ось виблює. Ненсі додала трохи ласкавіше, ніж, може, збиралася: — Вона знову розростеться. Тож буде краще, мені буде краще, якщо ви це приймете.
У душі вона розуміла, що так і буде, ще відколи вперше потрапила на Гарлі-стріт, коли начебто помагала Ґерті переїхати. Лікаря, якого їй підшукала Бея, звали доктор Мортон-Фрейзер, і він був розважливий шотландець.
— Його всі радять, — сказала Бея. — Він славиться уважністю. Жодної деталі не пропустить, і таке інше.
Тоді, можливо, в неї ще й були якісь надії, а коли повернулася за місяць («Котедж Вордсворта і таке інше») і лікар показав їй рентген, щоб Ненсі сама побачила, як пухлина розрослася за такий короткий час, надій не лишилося.
— Може, якби ви прийшли рік тому, — сказав він, — але хто зна…
«Стрімкий і неоперабельний» — діагноз бідолашної Барбари Томе.
— Я цього не переживу, — прошепотіла Міллі, коли Бея обійшла кімнату й долила всім випивки. Ненсі раптом охопило роздратування. Це вона-бо, врешті, цього не переживе.
Вона хотіла, щоб її лишили у спокої, хотіла поринути у власний тихий світ і подумати про смерть. Смерть. Так, вона не боялася цього грубого, непристойного слова. А натомість треба бути ласкавою, сильною і розказувати, що все буде добре (хоча ясно, що нічого доброго тут нема) і що вона «з цим примирилася».
— Усе буде добре, — сказала вона Міллі. — Зі мною все гаразд. Я з цим примирилася, тепер із цим треба примиритися вам.
— А Тедді? — спитала Урсула, і її голос тремтів. — Він вранці мені подзвонив. Господи, він думає, що в тебе роман. Розкажи йому, хай не мучиться.
Ненсі гірко розсміялася:
— Тоді мучитиметься ще більше.
— Розкажи йому за першої ж нагоди, це несправедливо, що ти так довго це від нього приховувала. — (Ненсі роздратовано подумала, що Урсула завжди була на боці Тедді). — Хоча Віола, мабуть…
Господи, — подумала Ненсі, — а як же Віола? Вона тихо здригнулася від розпачу.
— Ні, Віолі розказувати не треба, — поспіхом сказала Бея. — Вона надто маленька, нічого не зрозуміє.
— Ми будемо з нею, — бовкнула Міллі. — Ми про неї подбаємо, коли…
— Але спершу розкажи Тедді, — стояла на своєму Урсула. — Тепер їдь додому і все йому розкажи.
— Так, — зітхнула Ненсі. — Так, я все йому розкажу.
Вони провели її на станцію Кінгс-Кросс і посадили на потяг. Бея поцілувала її так сторожко, мовби Ненсі була із щонайтоншого скла й будь-якої миті могла розбитися:
— Тримайся.
А Урсула, здається, анітрохи не боялася, що Ненсі розіб’ється, і міцно її обійняла.
— Ти маєш допомогти Тедді, — з притиском сказала вона. — Допоможи йому це прийняти.
Господи, — стомлено подумала Ненсі, — їй що, ніхто не дасть побути слабкою й невиправно егоїстичною?
Вони стояли на платформі й махали услід потягу. У всіх на очах стояли сльози, а Міллі взагалі розрюмсалася. Можна подумати, я на війну їду, — дратувалася Ненсі. А битву-бо вже програно.