— Через тих бісових німців пудинг пересушила.
— Принаймні Бріджит матиме на кого звалити всі свої біди, крім як на маму, — сказала Урсула, коли Тедді по телефону їй це переказав. І сумно додала (Урсула мала доступ до конфіденційної інформації, бо «знала» потрібних людей, включно з одним високим чиновником у Воєнно-морському міністерстві): — Страшна буде війна.
— Як там твій командор? — обережно спитав він, бо Сильвія чигала неподалік.
— Та одружений, як завжди, — відмахнулася Урсула.
«Не судіть, і не судимі будете» — сказала вона, коли вперше зізналася, що завела роман. Тедді вразила думка, що його сестра може бути розпусницею, іншою жінкою. А наприкінці війни його нічого у чоловіках і жінках не дивувало. Та й узагалі ніде. Цілий палац цивілізації, як виявилося, тримався виключно на хитких пісках і уяві.
Після обіду і перед вечерею вони випили ще по великому віскі, тож і Тедді, і Г’ю, які зазвичай не пили, виглядали поганенько, коли йому настав час рушати до Лондона. Уранці він піде до банку, але в обідню перерву знайде вербувальний пункт і запишеться, і тоді світ перевернеться — може, й не догори дригом, як співали у давній баладі часів Громадянської війни, але яка не яка, а полегша.
— Та балада — плач, а не хвала, — сказала Урсула. Вона бувала майже така сама причепа, як Ненсі. «Різдво полягло у битві під Несбі». Тоді, до війни сестра ще не була пуританкою.
На прощання Сильвія холодно поцілувала його в щоку й відвернулася — сказала, що не прощатиметься, бо це «занадто остаточно». Тедді подумав, що мати, коли її заносило, бувала ще тією істеричкою.
— Я сідаю на потяг до Мерілебону о 7:30, а не рушаю на бійню.
— Поки що ні.
Г'ю по-батьківськи поплескав його по плечу і сказав:
— Не зважай на маму. Ти там обережно, Теде, гаразд?
Тоді батько доторкнувся до нього востаннє.
Він рушив до станції в сутінках і щойно сів у вагон другого класу, зрозумів, що душно й паморочно йому не від віскі Г'ю, а від коклюша Ненсі. Через хворобу йому довелося на кілька тижнів відкласти план записатися в армію, а коли він нарешті дістався до вербувального пункту, йому сказали їхати додому й чекати. Допіру навесні 40-го в дім, де він винаймав житло, прийшов конверт із видрукуваним на жовтому папері наказом від міністерства авіації: він мав з’явитися на стадіон Лордс-Крікет-Ґраунд для співбесіди. Улітку перед тим, як Тедді почав навчатися в Оксфорді, батько зводив його в Лордс на перший загальноіндійський тестовий матч з крикету. Дивно, що саме там судилося початися його війні. «Англія перемогла з відривом у 158 ранів», — сказав батько, коли він розповів йому, де буде співбесіда. Цікаво, за скільки ранів вони виграють війну? (Тоді Тедді ще зловживав метафорами). Виявилося, за 72: стільки вильотів він здійснив до кінця березня 1944 року.
Тепер він ходив на роботу з легшою душею. Спинявся почухати кота, який куняв на осонні на стіні. Скидав капелюха перед ошатною пані, яка, причарована, посміхалася йому у відповідь (доволі провокативно, особливо як на той час дня). Зупинявся понюхати пізній бузок, що звисав через огорожу парку Лінкольнс-Інн-Філдз. Отже, «мрія і слава» Вордсворта не забуті.
Коли він заходив до банку, на нього навалювався звичний запах полірованого дерева й міді. «Скоро цьому настане кінець, — думав він, — скоро кінець».
Тедді повернувся майже за два роки, з крилами на формі, завершивши в Канаді Програму навчання авіаторів Британської співдружності. З Нью-Йорка він приплив на «Квін Мері». «Мило, — сказала Іззі, коли він їй про це повідомив. — У мене про цей лайнер щонайкращі спогади». Тедді не став їй розповідати, що тепер це транспортний корабель американських збройних сил, і його ледве туди влаштували («у трюм»), бо людей, половина з яких цілу дорогу страждала на морську хворобу, туди напхали більше, ніж тих сардин у банку. Вони й почувалися вразливими, як ті сардини, — перетинали Атлантичний океан у жахливу негоду й без супроводу, бо вважалося, що лайнер може обігнати німецькі підводні човни (Тедді в цьому сумнівався). «Так, годували чудово», — сардонічно сказав він їй (хоча їжа справді була добра, як порівняти зі скупими пайками). Він не був певен, чи вона вловила іронію. З Іззі ніколи ні в чому не можна бути певним.