Після Канади йому дали кілька днів відпустки перед тим, як відправити в навчальну частину бойової підготовки. Сестрі вдалося вирватися з Лондона й пообідати з усіма в Лисячому закуті. Іззі теж «прибилася» до них без запрошення, за словами Сильвії. Отже, ось як виглядав колектив станом на осінь 42-го: Памела евакуювалася бозна-куди, хоча незабаром повернулася; Моріс проводив більшість часу в бункері при Вайтголлі; Джиммі був на військовому навчанні у Шотландії. А Г'ю помер. Як таке сталося? Як батько міг померти?
Тедді дали відпустку за родинними обставинами, а флот (в особі Урсулиного коханця з міністерства, хоча Тедді цього й не знав) знайшов йому койку на торговому судні, що пливло в супроводі, проте в останню мить наказ відмінили.
— Ти все одно не встиг би на похорон, — сказала Сильвія, — тож тільки дарма смикався б.
— Дивно, — тягнув Моріс, — що в нас тут війна, а хтось узагалі зважив на таке прохання.
— Моріс у нас із тих, — сказала Урсула, — хто ставить печатки (або ні) і перекреслює прохання червоним чорнилом. От він запросто скасував би запит на відпустку за родинними обставинами.
Моріс розгнівався би, якби довідався, що його зарахували до тих дрібних чиновників, які ставлять печатки. Він ставив підписи — вільні недбалі підписи ручкою фірми «Шиффер». Проте в цьому випадку рішення приймав не він.
І тому, хто відмовив Тедді, треба було подякувати. Конвой зазнав нападу субмарин, і судно, яким мав пливти Тедді, пішло на дно — ніхто не вижив.
— Тебе вберегли для вищої мети, — сказала Урсула.
— Ти ж у таке не віриш, правда? — Тедді занепокоївся, чи не підчепила сестра релігію.
— Ні. Життя і смерть — випадковість, це я вже засвоїла.
— Точно. Це ми ще на минулій війні засвоїли, — сказала Іззі, підкурюючи, хоча вона майже не доторкнулася до курячої печені, яку Сильвія зготувала на обід. Сильвія забила птаху зранку, щоб «відсвяткувати» повернення «блудного сина». («Знову», — подумав він. Це що, його роль у цьому житті? Вічний блудний син?).
— Та який же я блудний, — затявся Тедді. — Я вчився воювати.
— А ми все одно закололи курча відгодоване, будемо їсти й радіти, що ти вернувся, — сказала Урсула.
— Та це ж старий бройлер, — заперечила Іззі.
— Точно як ти, — Сильвія, звісно, не стрималася.
Іззі відштовхнула тарілку, і Сильвія сказала:
— Сподіваюся, ти доїси. Ця курка померла за тебе.
Урсула порснула сміхом, Тедді їй підморгнув. Веселитися без Г'ю видавалося неправильним.
Іззі рушила до Америки, щойно оголосили війну, але на той час, коли корабель Тедді пристав у Ліверпулі, уже повернулася — мовляв, «патріотизм» це вища моральна чеснота, ніж безпека.
— У слові «патріотизм», — нищівно підсумувала Сильвія, — недарма міститься слово «пат». Ти вернулася, бо твій шлюб зайшов у глухий кут.
Сильвія казала, що чоловік Іззі — славетний сценарист — «крутив у Голівуді романи направо і наліво». При слові «романи» Тедді зиркнув на Урсулу, яка сиділа по той бік столу в стилі Регентства, але та не підводила погляду від тарілки з жертовним курчам.
Сильвія розвела цілу зграю курей і вдало міняла яйця на все потрібне. Коли кури переставали нестися, вони зазвичай закінчували життя на обідньому столі у Лисячому закуті.
— БМН, — сказала Урсула, і, помітивши, що Сильвія не зрозуміла, пояснила: — Брак Моральної Наснаги. Ті, хто сумніваються. Коли у солдатів здають нерви, це називають боягузтвом.
— В окопах я не раз таке бачила, — сказала Іззі.
— Не бувала ти в окопах, — Сильвія завжди дратувалася, коли Іззі згадувала про свій досвід під час останньої війни. Усіх їх це почасти дратувало. Як не дивно, лише Г'ю був доволі-таки терпимий до «війни Іззі», як він це називав. Він зустрів її під час бійні на Соммі — на передовому санітарному пункті, одразу за лінією вогню. Він розгубився, побачивши її. Вона там була не в своїй тарілці: її місце — у салонах Гемпстеду, у вечірній сукні, у супроводі причарованих залицяльників. Окопи майже витіснили йому спогади про її «необачність», як він намагався називати її скандальний роман із одруженим старшим чоловіком і позашлюбну дитину. Хай там як, це була геть інша Іззі. Ця Іззі з кров’ю на щоці начепила на форму брудний фартух і виносила металеве судно з якоюсь гидотою, а побачивши його, видихнула: «Овва, та ти живий, чудово! Цілувати не буду, я геть брудна». У неї на очах були сльози. Тієї миті Г’ю пробачив сестрі багато майбутніх, іще не скоєних помилок.
— Що ти тут робиш? — спитав він із чулим занепокоєнням.