Суперечка на кухні не стихала. «Ха-ха».
— І тому ти купив кавомолку фірми «Філіпс»? Хочеш сказати, що у них під час війни були чисті руки? З війни ніхто не виходить із чистими руками.
— У «Філіпс» якраз доволі-таки чисті. Після війни Фріца Філіпса визнали Праведником між народів. Це значить, що він помагав євреям, — пояснив Тедді внукові.
— То й що? — відмахнулася Віола; отже, вона програвала.
Сонні позіхнув і побрів геть з кухні.
Віола втекла до саду. Там було не так чисто, як раніше, але все свідчило, що батько й досі не оминав жодної дрібниці. Квасоля вилася по підпорках, троянди були здорові, не поточені паразитами. На труну матері батько поклав не магазинний букет, а квіти з їхнього саду. Віола тоді подумала, що мати заслужила щось ошатніше й гарніше, оформлене рукою професіонала. «Домашнє краще», — сказав їй батько. «Навпаки», — подумала Віола.
Він не любив марнотратства, а Віола не розуміла, чому це погано. Не можна викидати речі, які ще працюють. (Голос Здорового Глузду). У порожніх баночках від йогурту буде розсада, з черствого хліба й пирога вийде пудинг, а м'ясні обрізки можна перемолоти на фарш. («Хто зараз морочиться з м'ясорубкою?») Старі вовняні светри він розрізав і набивав ними подушки. З усього, що не встигало втекти, робив варення чи джем. Виходячи з кімнати, треба вимикати світло й закривати двері. Віола, звісно, цього не робила. В дитинстві в неї ніколи не було паперу для малювання — їй віддавали обрізки шпалер. («Просто переверни, прекрасний папір»). Вікна мили оцтом і газетами. Недоїдки викидали в компост чи пташкам. Батько знімав волосся з гребінців і лишав надворі, пташкам на гнізда. Він був просто-таки одержимий пташками, які жили у них в саду.
Він не був злий — це вона мусила визнати. Вдома завжди було тепло — навіть жарко, центральне опалення виставлене на максимум. Він давав їй багато грошей на кишенькові витрати й дозволяв самій вибирати одяг. Їжі не бракувало. Її дратувало, що майже все було із саду — фрукти, яйця, овочі, мед. Але не курчата — курчата були від м'ясника. Курчат убивати він не міг. Він дозволяв їм дожити віку, в саду кишіли старі кури.
Улітку вона нескінченними годинами горбатилася в саду, як кріпачка — руки ставали липкі від малини, червоної і білої смородини. Її дряпав аґрус, жалили оси, кусали мурахи, бридили слимаки й черви. Чому вони не могли купувати їжу в яскраво освітлених супермаркетах, вибирати барвисті пакети інгредієнтів, лискучі фрукти й овочі, привезені здалека, зібрані іншими людьми?
Зараз, як бути чесною з собою (вона знала, що це вдавалося їй не завжди), їй бракувало обідів, які тоді її так дратували. Батько привласнив старі кулінарні книги, які належали ще Ненсі, й у неділю готував смаженю, яблучні пироги, печеню й запіканки з ревенем. Усі казали їй, що батько крутий. Його любили її вчителі — почасти тому, що вони любили Ненсі, але почасти й тому, що він перейняв на себе материнські обов'язки. Вона не хотіла, щоб він був їй матір'ю, вона хотіла, щоб її матір’ю була Ненсі.
(«Ми були серед перших адептів зеленого руху. Я виросла в оселі з глибокою екологічною свідомістю, де все було своє. Ми самі вирощували овочі, повторно переробляли відходи, випереджали епоху в тому, що стосувалося поваги до планети». Тедді дуже здивувався, прочитавши це в інтерв'ю у кольоровому недільному додатку до якоїсь газети. Це було незадовго до того, як з «Феннінґ-Корту» він переселився до будинку для старих).
Батько прочитав «Безмовну весну» — книжку про забруднення пестицидами — одразу, як вона вийшла, незабаром після смерті матері. Звісно, взяв у бібліотеці. (Цікаво, він хоч раз купив книжку? «Треба підтримувати публічні бібліотеки, а то їх не стане»). Він зачитував шматки уголос, а їй було страшно нудно. Тоді й почалася його одержимість птахами. До годівнички прилітало кілька видів. Віола поняття не мала, яких саме.
Вона повернулася на кухню — тепер, на щастя, спорожнілу — й почала витягати посуд із шафок, аби перебрати, що поїде до «Феннінґ-Корту», а що — в магазин. (Кому треба чотири соусниці з кришками і навіть одна супниця?)
Усе на кухні навіювало спогади. Скляні дека нагадували про пироги й рисові пудинги, які в них пекли. Жахливі гранчаки із зеленого скла, від якого їхній вміст виглядав, як отрута: з них вона щовечора перед сном пила молоко з двома найпростішими галетними печивами, а їй-бо так хотілося чогось цікавішого — може, шоколадного печива чи печива у формі пінгвіна. Здається, те найпростіше печиво цілком підсумовувало батькову сувору мораль. («Я дбаю про твої зуби»). А від тарілок фірми «Мідвінтер» її оповила меланхолія. У малюнках на сервізі могло вміститися ціле життя. (Гарна фраза. Вона відклала її на майбутнє). Якогось дня це перетвориться на «вінтаж», і Віола дуже дратуватиметься, що без зайвої думки все розпродала.