— Пам’ятаєш мій великий дубовий комод у їдальні? У стилі Мистецтв і ремесел, він раніше стояв у вітальні в Галках?
— З мідними петлями і плитками Де Морґана? — спитав Тедді. Звичайно, пам'ятав.
— Точно. У новому домі для нього немає місця — тут взагалі ні для чого немає місця, — життєрадісно додала вона, й Тедді згадав, чому Ґерті йому завжди подобалася. — Я знаю, що він тобі завжди подобався, тож, може, забереш? Я б винайняла вантажників, мабуть, буде не дуже дорого. Інакше, боюся, доведеться його продати.
— Спасибі тобі величезне, я був би дуже вдячний, — і з сумнівом додав, — я не певен, чи в нас знайдеться для нього місце.
Він з ностальгією згадав Ейсвік — на великій кухні ферми цей комод був би як рідний, а ось на фоні нейтральних стін приміського будинку в Йорку виглядатиме, як біла ворона. Його аж самого здивувало, як йому раптом захотілося цей комод, який він так добре пам'ятав із дому Шоукроссів. Із минулого.
— А Ненсі що про це каже?
— Без поняття, — сказала Ґерті, — спитай сам.
— Даси їй трубку?
— Трубку? — перепитала Ґерті. — Ти про що?
— Передай їй телефонну трубку.
— Чого б це я передавала їй трубку? — Ґерті розгубилася.
— Вона ж у тебе, — пояснив Тедді, який не розумів, як це непорозуміння взагалі виникло.
— Нема її тут, — сказала Ґерті.
— То вона не у Лайм Реґіс? Вона ж мала помогти тобі переїхати.
Запала ніякова мовчанка, і Ґерті врешті обережно сказала:
— Ні, її тут немає.
Тедді відчув, що вона хвилюється, чи не підвела Ненсі. Як не дивно, його перший порив був порятувати Ґерті від ніякового становища, тож легковажно сказав:
— Не переймайся, мабуть, я щось наплутав. Я її спитаю і передзвоню. Спасибі, що запропонувала нам комод.
Він швидко поклав слухавку, дивну інформацію треба було обдумати. «Я їду в Лайм, щоб допомогти Ґерті переїхати». Що ж тут можна не так зрозуміти?
Якщо Ненсі хотіла від нього щось приховати й мусила прикидатися, що їде в Дорсет до Ґерті, то, напевно, в неї були на те причини. Ненсі добре вміє брехати, але до підступів не схильна, власне, навпаки. Інколи йому здавалося, що їхній шлюб такий міцний, бо вона порушила Закон про нерозголошення державних таємниць. Коли вона повернулася з «Дорсету», він не став її ні про що питати:
— Як пройшов переїзд?
— Добре, все гаразд.
— То новий будинок Ґерті гарний?
— Так, дуже милий, — розмито відповіла Ненсі, і він не став придиратися, аби вона не подумала, наче він її допитує. Натомість він вирішив зачекати й подивитися, чи з того щось вийде.
Про зраду він майже не думав — не міг уявити, як Ненсі наставляє йому роги. Він завжди, та й нині вважав її бездоганно-сумлінною і в мисленні, і в прагненні завжди чинити правильно. Ненсі була не з тих, хто прикидатиметься невинною овечкою. Але вона була й не з тих, хто брехатиме. Раз уже вона йому збрехала, то на те мали бути причини. Може, вона просто готувала якусь несподіванку, подарунок на день народження чи з'їзд цілої родини. Тепер, коли Сильвія померла, а Лисячий закут продали, зібрати цілу родину Тоддів було непросто. Тедді і його стійкіші сестри (Урсула й Памела), здавалося, збиралися тільки на похорони. Навіть на весілля не збиралися — давненько у них не було весіль.
— Просто ми зараз між поколіннями, — сказала Ненсі. — Незабаром настане черга Віоли.
Віола — самотня стріла, яку вони наосліп пустили в майбутнє, не знаючи, куди поцілять. Треба було цілитися ретельніше, подумав Тедді, приїхавши у муніципалітет Лідса на її весілля з Вілфом Роменом (із Домініком — батьком своїх дітей — вона уникнула формальностей). Гіршу пару годі було й уявити.
— Він випиває? — обережно уточнив Тедді, коли Віола представила його «своєму новому чоловікові».
— Якщо це докір, а ти все життя тільки те й робиш, що до мене присікуєшся, то запихни його собі, де сонце не світить.
Ой, Віоло-Віоло.
Коли Ненсі рушила в наступну подорож — цього разу з Міллі Озерним краєм — Тедді заприсягся, що не стане за нею стежити, як дешевий приватний детектив. Після повернення з Дорсету не було ані ніяких несподіванок на день народження, ані родинних зустрічей, але це ще ні про що не свідчило. Він стримався й не став дзвонити Міллі, аби перевірити, чи Ненсі з нею, але його тривога, схоже, передалася Віолі, яка тільки те й робила, що нуділа — «А коли матуся повернеться?». Він доволі лицемірно доводив собі, що це давало йому легітимні підстави пошукати невдоволену дружину.