Їм хотілося виспатися, шлях додому здавався нескінченним. Навіть після повернення ніхто не відміняв звичний ритуал — доповідну офіцерові-розвідникові. Так вони й повернулися: посірілі від втоми, зі слідами кисневих масок на обличчі, майже глухі від реву двигунів «Д-Джиги». У Тедді у скронях калатав біль, як то нерідко бувало після вильотів.
Час був майже обідній, але їм усе одно видали традиційні горнятка чаю, добряче присмачені ромом, а капелан роздав цигарки й печиво: «Радий вас знову бачити, хлопці». Наземна команда чекала на них, доки зі Скемптона не повідомили, що вони в безпеці, а командуючий офіцер спати й не лягав: тепер він прийшов послухати їхній звіт офіцерові розвідки. Вони були у нього найдосвідченішим екіпажем, тож він по-батьківськи ними пишався. Турин був їхнім двадцять восьмим вильотом.
Коли приземлилися, другого пілота з ними вже не було. Потім вони вирахували, що він, мабуть, вискочив одразу, як Тедді наказав їм полишати «Д-Джигу». Значить, над Францією, так? Чи над Північним морем. Тедді був такий стомлений, що ледве пам'ятав, як його звати, не кажучи вже про подробиці їхнього непростого повернення. Чого він точно не пам’ятав, так це імені другого пілота.
— Фред, чи що, — сказав Джордж Карр.
— Френк, — виправив Норман.
Зійшлися на тому, що «починалося точно на “Ф”», але офіцер розвідки покопирсався в документах і повідомив:
— Взагалі-то, на «Г». Гарольд Вілкінсон його звали.
— Майже вгадали, — сказав Джордж Карр.
Мак узагалі не пам’ятав аноксію: клявся і божився, що слова до «Буґі Вуґі Баґл Бой» не знає. Але вони все одно весь час співали йому цю пісню, коли напивалися після Турина цілим екіпажем. У них було два вільні дні — половину часу проспали, а другу витратили на те, щоб нажертися до білочки в «Барі Бетті» в Йорку.
Після війни, і то задовго після війни, Тедді спробував з’ясувати, що ж сталося із другим пілотом. Ні в яких звітах не згадували, щоб він успішно приземлився, тікав від переслідування чи потрапив у полон. Він вважався зниклим безвісти, і врешті його ім’я потрапило до меморіалу тим, у кого не було могили, у Ранніміді — там він значився як Гарольд Вілкінсон, а не «другий не зайвий, другий запасний».
— От і йолоп, — сказав Вік Беннетт. — Треба довіряти своєму пілотові. А я таку забаву проґавив.
На них чекали ще не так довго, як на екіпаж «З-Здібного», який збочив із того самого рейду на Турин, втративши два двигуни — занесло його аж до Алжиру. Коли вони дісталися до бази, їх уже оголосили зниклими. Усі потішилися, коли виявили, що той «Галіфакс» навантажений ящиками помаранчів — їх роздали ескадрильї, перепало й місцевій початковій школі. Тедді їв свого помаранча повільно, смакуючи кожну дольку і згадуючи гарячі скиби середземноморського сонця, яке він вже й не сподівався побачити. І не побачив. Після війни Тедді не вибирався за кордон, не їздив нікуди на канікули, не сідав у сучасний літак і не ступав на човен. Віола стверджувала, що його «політика ізоляціонізму» «жалюгідна», а він казав, що це не політика, а так просто склалося. Це не був і «ура-патріотизм» чи «ксенофобія» (інші слова з її арсеналу). Вона закидала йому брак «потягу до пригод», а він собі думав, що під час війни «пригод» йому вистачило на кілька життів наперед, і що йому і в садочку добре. «II faut cultiver notre jardin», — сказав він їй, але про «Кандіда» вона ніколи не чула. Він не був навіть певен, чи чула вона про Вольтера.
— Бомболюк відкрито, командире.
— Так точно, бомбардире.
— Прямо, командире. Лівіше. Лівіше. Тепер трошки управо. Прямо, прямо. Бомби скинуто.
«Ц-Цукор» аж підскочив у повітрі, позбувшись вантажу бомб. Але їм рано розслаблятися — вони мали протриматися прямо над ціллю й на тому самому рівні ще тридцять секунд, доки не опуститься спалах і фотоапарат у бомбовому відсіку не спрацює. Це був їхній доказ, що вони здійснили бомбардувальний рейд, — без того виліт могли й не зарахувати, — хоча хто зна, що там буде видно на тому фото. Над ціллю купчилися густі хмари, додайте до того незмінну промислову сажу над Руром — і з тим же успіхом вони могли фотографувати поверхню місяця. Вони скидали бомби, орієнтуючись на маркери, прокладені свіжоствореною ескадрильєю, яка саме цим і займалася, і сподівалися на краще.