Я буду вічно вдячний Олександрі Кухарській, яка терпляче переносила мої письменницькі транси, під час яких її спілкування зі мною легко можна було порівняти з розмовою з цегляною стіною. Мачекові Лібіху, який відважно підтримав мене в прокляттях усіх письменників світу, включно з нами. Томекові Дембічакові, який возив мене за тисячу кілометрів у Гейдельберг, щоб я сам міг побачити міст (міст як міст, страшенно вузький).
Звичайно, почесної згадки заслуговують консультанти, а саме Пауліна Койдер, найтерплячіша серед вершниць, і Міхал Петрус, який вистежує дурні помилки. Цього разу мені також допоміг Матеуш Жабокліцький, який виправив мою криву латину, і мій брат Томаш, який зовсім випадково знав величину досягу півкартауни.
Я також хотів би подякувати моєму редактору Магдалені Свєрчек-Грибош, яка з великим серцем кинулася в центр цієї історії, рятуючи моїх героїв від долі екзистенціалістів, що блукають світом без мети та сенсу. Тримаємо кулаки за те, щоб все вдалось!
Переклав: Марченко Володимир Борисович, листопад 2024 р.
Перекладач дякує Людмилі Марченко за терпіння та редагування.